Роздуми проте яким має бути життя сучасного священнослужителя

До написання цієї статі мене спонукала низка публікацій у засобах масової інформації про ту чи іншу поведінку сучасних священиків. Будучи священиком я не насмілюся стверджувати, що я можу бути беззаперечним взірцем, у мене також є свої недоліки над якими потрібно працювати, але все ж таки я би хотів поділитися своїми роздумами проте яким на мою думку має бути сучасний священик.

Священик є досить публічною особою яка завжди перебуває на видноті і тому життя священика не залишає байдужим жодну людину. Якщо звичайна людина може дозволити собі жити, як їй заманеться, і при цьому її ніхто й не помітить, але зовсім не так відбувається із священиком. Завдяки своєму служінню  на Божій ниві священик завжди перебуває на видноті у всіх людей. Поведінка служителя Церкви, його зовнішній вигляд, його мова, його характер, навіть його родина – знаходяться під пильною увагою оточуючих, бажає він того, чи ні.

У кожного, навіть у невіруючої людини, поняття священнослужитель не мислиме без високої моральності і святості у всіх сферах життя. Якщо ж за служителем помічається непристойна поведінка і схильність до шкідливих звичок, то це негативне ставлення до священнослужителя автоматично переноситься і на всю Церкву. Людський фактор має велике значення.

Багато хто, спокусившись падінням священика, розчарувавшись йдуть з Церкви. Інші стають членами різних сект тільки лише тому, що тамтешні лідери мають кращі людські якості. Таке становище повинно турбувати священнослужителя у світлі Христових слів: «Неможливо не прийти спокусам, але горе тому, через кого вони приходять; краще було б йому, якби б жорно млинове повісили йому на шию і кинули його в море, ніж щоб він спокусив одного з малих цих. Пильнуйте за собою» (Лк. 17,1 -3).

З вимогою святості від священнослужителів ми постійно стикаємося на сторінках Святого Письма, зокрема на сторінках цієї Священної книги ми знаходимо досить суворе застереження тим священикам які виконують свої обов’язки недбало: «Проклятий, хто робить діло Господнє недбало» (Єр.48.10). У посланні до Тита Святий Павло говорить про якості керівника Церкви: «… єпископ повинен бути бездоганний, як Божий управитель, не такий, що собі догоджає, не зухвалий, не гнівливий, не п'яниця, не забіяка, не користолюбець, а гостинний, благолюбивий, цнотливий, справедливий, побожний, стриманий, який дотримується правдивого слова згідно з вченням, щоб він мав силу, й наставляти в здоровому вченні, і викривати противників» (Тит.1.7-9). «Будь взірцем для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, в чистоті» (1Тим.4.12).

Із цих висловлювань Святого Письма ми можемо бачити якими якостями повинен володіти священик, щоб гідно звершувати своє пастирське служіння, але крім цих хотілося б звернути увагу ще на декількох властивостях які на мою думку є не менш важливими.

Приступаючи до пастирського служіння священнослужитель повинен проявляти любов і повагу до довіреної йому Богом і священноначалієм громади вірних чи правильніше буде сказати пастви. Любов і повага до громади - неоціненна якість, без якого, служитель не має стимулу до роботи над собою. Любов і повага до ввіреної служителю громади не може знаходитися десь далеко в глибині, в потаємних місцях душі. Якщо у служителя дійсно є любов до свого приходу, то він постійно її виявляє. Одне з цих проявів - це турбота служителя про свій пристойний вигляд, так щоб його парафіянам не було б за нього соромно.

Також священнослужитель повинен постійно звертати свою увагу на свій словниковий запас. Жалюгідно виглядає той служитель Церкви, від якого всі чекають виливу божественної мудрості, але який не в стані зв'язати і двох слів. Мова священнослужителя і її зміст не повинно бути тортурами, що приводять слухача в роздратування, адже як говорить апостол Павло, що «Віра від слухання», Тому у нас, служителів Церкви Христової, повинна бути серйозна заклопотаність тим, що і як виходить з наших вуст. Уста служителя – це його основний і головний інструмент, про який необхідно виявляти дбайливе піклування, якщо тільки ми хочемо досягти більшої плідності у своєму служінні на ниві Божій.

Також ще однією важливою рисою для священнослужителя на мою думку є пунктуальність. Пунктуальність священнослужителя повинна проявлятися не тільки у проведенні богослужіння, якщо наприклад богослужіння призначено на 10 годину ранку, то воно повинно розпочатися рівно о десятій, а не раніше чи пізніше. Також пунктуальність священнослужителя повинна проявлятися всіх сферах його життя, священнослужитель не може порушити своєї обіцянки або тим більше забути про неї. Краще не давати обіцянок, ніж обіцяти і не виконувати. Роблячи так, ви заслужите те, що кожне ваше слово буде на вагу золота. На таку людину можна сподіватися. Така людина в великій ціні і йому не страшно довіряти самі найважливіші справи без жодної тривоги і зайвих нагадувань. Пунктуальність священнослужителя навчить і інших, робити все в точно призначений час, принаймні, у відносинах із священиком.

Говорячи про проте яким має бути сучасний священик, особливо хочеться звернути увагу на певні шкідливі звички, а саме тютюнопаління та пияцтво Лев. 10:8-11

Шкідливі звички це не особиста справа священнослужителя, так само як і служіння в Церкві це не його особиста справа. Служитель не може сказати: «Хочу, буду служити, а захочу і не буду в цю неділю проводити богослужіння».

Прийнявши служіння в Церкві, людина перестає належати тільки самому собі. Тому, якщо служитель не бажає позбутися довіри з боку громади, то він повинен подбати про те, щоб його звичаї і звички нікого не дратували.

Якщо нормальне вживання вина, не доходить до пияцтва, допустимо Біблією і навіть названо в ній як один з Божих благословень, те, що стосується куріння - це абсолютно не припустимо для християнина, а тим більше для священика. Для такого висновку про куріння не потрібно мати богословську освіту, сьогодні весь безбожний світ бореться з курінням як зі страшним злом, від наслідків якого щорічно гинуть мільйони людей.

Священику постійно доводиться бути в тісному спілкуванні з людьми: сповідь, св. Причастя, відвідування хворих і т.п. Якщо служитель курить, то від нього виходить багатьма абсолютно непереносимість запахів, не тільки з моральних, але також і з-за своїх фізіологічних особливостей. Притому, такий вплив тютюнового диму - незалежно від якості що купуються служителем сигарет. Тютюном просочуються його церковні облачення, книги.

Як може священнослужитель, що палить вчити про здоровий спосіб життя? Таким чином, волею чи неволею він стає відвертим лицеміром.

Також не менш важливим у пастирському служінні є зовнішній вигляд і тому турбота про зовнішній вигляді повинна бути на висоті. Священик повинен пам’ятати, що він завжди на видноті. Перебуваючи на вулиці або в транспорті: йдете ви до церкви, або до магазину, пам'ятайте, що вас іноді бачать і ті, хто знає про вас, що ви священик. Приємно, коли в місті ваші парафіяни можуть, побачивши вас здалека, з радістю сказати своєму ближньому: «Дивись, це йде наш священик!». Звичайно ж, якщо вас побачать у пошарпаному одязі, неголеного і з сигаретою в роті, то навряд чи тому хто побачив вас у такому вигляді, захочеться представити вас своєму товаришеві.

Тому священнослужитель зобов'язаний постійно працювати над собою, У нього повинно постійно бути присутнім прагнення до духовної досконалості, а це можна зробити з допомогою самоосвіти. Ефективність пастирського служіння не мислиме без самоосвіти священнослужителя. Присутність цього благочестивого прагнення не залишиться безплідним і рано чи пізно принесе свої благодатні плоди, як для самого священика так і для його парафіян. Коли священнослужитель, самовіддано працює над собою він стає прекрасним проповідником. Для нього підготовка проповіді та її проголошення не є чимось болісним, але дуже бажаним не тільки для нього самого, але і для його слухачів. Парафіяни, бачачи, що його слова не розходяться з його життям, отримують непорушне свідоцтво дієвості Божої благодаті над всією сутністю людини. Така християнська проповідь, не відірвана від реальності, дає багатьом авторитетне повчання до праведного життя перед Богом і надію на кращі зміни в своєму житті, і породжує в людях подяку і хвала Всевишньому.

Церква зобов'язана стежити за збереженням свого доброго імені не тільки в чистоті догматики, а й у збереженні моральної непорочності у своєму середовищі. Історія показує, що відсутність в Церкві належної уваги до належної християнської моралі та етики не залишається без наслідків, які ми переживаємо на даний час. Тому семінарія, при прийомі студентів, повинна особливо звертати увагу на моральний стан абітурієнта.

У наш час процвітання у світі пороків і аморальності, кому, як не Святій Церкві стояти на варті високої моралі? Кому, як не Церкві показувати своїм прикладом, що благочестиве життя необхідне і цілком можливе.

На останок хотілося б звернутися до всіх читачів хто буде читати цю статтю, нехай нашим «двигуном» до досконалості буде спокійна безперервна молитва до Бога і святих угодників Божих які перемогли всі життєві спокуси і за це сподобилися вічного блаженства у Царстві Небесному.

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ, ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП