РОЗДУМИ НАПЕРЕДОДНІ РІЗДВА ХРИСТОВОГО

Христос рождається!

       Ось з ласки Божої ми знову переживаємо ту недосяжну для нашого розуму таємницю втілення і народження Сина Божого. Тієї таємниці жоден людський розум не в змозі осягнути, тому і не силуймося це зрозуміти, бо цього і так не зрозуміємо. А, скоріше, стараймося зрозуміти, яке то велике щастя для нас, що предвічний Бог, з любові до нас, грішних людей, зійшов на землю і народив­ся у вифлеємській стаєнці. Це все сталося понад дві тисячі років тому в тиху, чарівну, благословенну вифлеємську ніч. І від того часу мільйони людей по цілому світі щороку пере­живають ту святу ніч так, ніби все це діялося сьогодні. у наших храмах ми бачимо в яслах на сіні новонародженого Ісуса, а поруч Його Пречисту Матір і святого Йосифа в колі пастушків. Чуємо чудовий спів ангелів, які злинули з неба і над колискою Ісуса співали: «Слава во вишніх Богу, а на землі мир людям доброї волі». І коли це все бачимо й чуємо, то навіть і старші забувають, що вони вже дорослі, і тішаться, і радіють, як малі діти.

       У цю святу ніч Бог усміхається до нас усмішкою дитини, і тоді людські серця стають більш чутливі на Божу любов, податливі, скорі на прощення навіть найбільших кривд. Здатні до примирення, до згоди і до любові. У цю святу ніч люди інстинктивно відчувають, що є дітьми того самого Бога, що є братами й сестрами, і тому стараються бути доброзичливішими одне до одного. У святу ніч найбільша подяка і подарунок належиться Ісусові. Це зрозуміли прості бідні пастушки. Бо коли довідалися від ангела, що в їхній стаєнці народився Спаситель світу, то не прийшли до Нього з порожніми руками, але принесли Йому свої дарунки, які в очах Ісуса були дуже багаті. А три царі зі сходу принесли вже коро­лівські дари: золото, ладан і миро.

     А що ми скажемо Ісусові у цей великий святий Різдвяний день? Що ми Йому принесемо в дар? Ісус буде дуже вдоволений, коли направду від щирого серця скажемо Йому так, як співаємо в коляді: «Ісусе милий, ми не багаті, золота дарів не можем дати, но дар цінніший несем від мира - це віра серця і любов щира». Але, дорогі, самих слів не виста­чить. Якщо хочемо, щоб Ісус прийняв ці наші слова, якщо хочемо, щоб вони були для Нього тим цінним подарунком, то вони мусять бути довершені в наших ділах, у наших вчинках. Мусимо постаратися, щоб наша віра була жива. То значить, мусимо так жити, як наказує віра, бо Святе Письмо виразно говорить, що віра без діл - мертва. Мусимо також подбати, щоб у нашому серці була правдива любов до всіх, до Бога і до людей. Маємо зрозуміти слова Ісуса Христа, який сказав: «Істинно, істинно кажу вам, що ви вчинили одному з наймен­ших братів Моїх, то Мені ви вчинили».

       Хочу нині, в цей день радісного празника Христового Різдва, привітати весь український народ Заходу і Сходу, Півночі і Півдня, а особливо хочу привітати наше Українське воїнство, яке у винятково важких об­ставинах ревно виконує свій військовий обов'язок. Найперше бажаю всім тої правдивої живої віри і тої прав­дивої християнської любові, яку приніс нам з неба Христос. А якою має бути правдива християнська любов, того вчить нас святий апостол Павло: «Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не нади­мається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою: все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить» (1Кор.13,4-7). Так правдива віра, і правдива любов мусять багато витерпіти. Правдива віра і правдива християнська любов ведуть до згоди між людьми. Але, на жаль, дуже часто навіть у найближчих родинах бракує тієї любові і згоди. Одні до одних мають претензії, і ніхто не хоче признатися, що він завинив. І якщо ми нині, в день Христового Різдва, нап­равду хочемо принести Ісусові» в різдвянім дарунку прав­диву нашу віру і правдиву нашу любов, так, як це говоримо словами коляди, і направду хочемо помиритися зі всіма, то не питаймося, хто завинив, бо і так до вини ніхто не признається. На жаль, наша власна любов всіх нас засліп­лює, і тому кожний переконаний, що саме він має рацію. Власне, з тієї причини не стараймося самі відповісти, хто завинив, але стоячи перед яслами біля стіп новонародженого Ісуса, з великою покорою, бо Бог тільки покірних вислуховує, запитаймо кожен в своєму серці, яка була чи є причина незгоди, а тоді в присутності живого Бога совість наша, напевно, відповість, хто завинив більше, а хто менше. Простімо навіть найбільшу кривду і помирімося з жінкою, чоловіком, братом чи сестрою. Зі всіма, з ким ми в незгоді, а, може, і в ненависті. І це буде, власне, найцінніший дар, який покладемо до його ясел.

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ