Роздуми про відповідальність

«Відповідальність». Вслухаємося у слово, щоб зрозуміти сенс. Ми чуємо корінь «відповідь» у слові «відповідальність». А відповіді даються після поставлених запитань. Хто і про що запитує людину? На які запитання потрібно давати відповідь? Запитують людину Бог, люди і совість. Бог запитає одного разу всіх, хто як жив, про що думав і до чого прагнув? Бог запитає, чи виконували ми Його заповіді? Не всі люди вірять в Бога, але всім доведеться вислухати Його запитання.

Люди, суспільство невпинно засипають людину запитаннями: «Ти заплатив податки?» «Це ви не прибрали за собою після пікніка?» «Чому ваші діти так погано поводяться?»

Суспільство має право запитати в окремої людини, тому що найгірший порядок кращий, ніж хаос. Тому що, живучи серед людей, не можна не співвідносити з ними свою поведінку.

Совість запитає людину: доки ти житимеш, не виправляючись? Чи не втомився ти соромитися власної тіні і носити на собі ярмо помилок?

Під перехресним вогнем запитань живе людина. З трьох сторін її запитують, і вона повинна давати відповіді, вона має бути відповідальною. Це важко. Страшно йти на урок, не знаючи уроку. Страшно почути «пред'явіть документи», якщо у тебе проблеми із законом.

А значить, дуже спокусливо придумати собі теорію, згідно якої ти нікому нічого не винен, і ніхто не сміє що-небудь вимагати від тебе.

«Не лізьте до мене і не вчіть мене. Я сам все знаю. Кому яке діло до того, як я поводжуся? За собою дивіться». Ці останні слова звучать у світі все голосніше, але чи добре нам жити, якщо звук подібних слів заглушить решту всіх звуків?

Античний світ не знав величі особистості і її гідності. Людину цей світ розчиняв у соціумі, в державі, роді або племені. Інтереси окремої людини цілком підкорялися інтересам суспільного цілого.

Християнство звільнило особистість. Християнство сповістило, що особистість — унікальна, не є спільністю, відповідальна перед Богом безпосередньо і особисто Богом улюблена. Це щеплення особистої самосвідомості — хребет нашої самоповаги і думок про людську гідність. Добрий Пастир Своїх овець зве по імені.

Але високі слова про гідність людини працюють там, де є страх перед Великим Богом і незамовкаючий голос совісті. Якщо віра зникає, якщо зникає поняття релігійного боргу, а поняття про особисту гідність зберігається і штучно роздувається, це загрожує катастрофою.

Якщо людина упевнена, що нікому не підзвітна, що вона має право робити, що хоче, і навіть Бог їй не Суддя, то решта всіх видів відповідальності помре неминуче.

Помре відповідальність перед сім'єю, і сім'я розвалиться. Її замінять різні форми тимчасового співжиття. І нічого не заперечиш. Адже «я так хочу, і мені не треба нікому звітувати». Помре відповідальність перед Вітчизною і в силу увійде принцип «де добре, там і батьківщина». Солдат втече з війни, і суддя судитиме тільки за хабарі. Уявні горизонти звузяться, все вимірюватиметься особистою вигодою. Це — етична смерть.

Основа здорового суспільства — баланс між правами і обов'язками. Основа здорової душі — чуйна совість, віра в Бога і сплачені борги всім, кому ти винен.

Ми знову приходимо до думок про виховання, тому що тварина все потрібне для життя бере з моменту народження, а людина набуває необхідних навичок довго в процесі навчання. І вже лоша, що народилося тільки вчора, на слабких ногах біжить за матір’ю. А людину чекають довгі роки навчання і виховання, поки вона зможе самостійно жити і відповідально діяти.

Народ дав відстоятися своєму колективному досвіду і помістив його в прислів'я і приказки. «Не дав слово — кріпися, а дав слово — тримайся». Це означає, що не можна розкидатися обіцянками, але якщо вже пообіцяв — зроби.

Це — відповідальність. Сказав: «Прийду о п'ятій», то й прийди о п'ятій, а не о пів на шосту.

«Узявся за гуж, не говори, що не дуж». Це — відповідальність. Постійність і вірність потрібні людині у всякій серйозній справі. І це не приходить саме, але виховується, іноді зі сльозами і болем. Це потрібно і для спасіння, для догоджання Богові. Адже сказано, що «той, хто поклав руку на плуг і озирається назад, не благонадійний для Царства Небесного».

Важко бути людиною. Важко і страшно. Хочеться часом відступити у межі несвідомого і розчинитися в природі, стати невиразним з нею. Такий відступ неможливий.

Можна навіть сказати, що людиною не можна «просто бути». Людиною потрібно довго ставати, щоб, нарешті, стати нею. І те, наскільки ти нею став, є відповідь трьом голосам,які невпинно ставлять запитання.

Щоб лікар лікував, міліціонер захищав, а священик молився, потрібно зберегти нерозбещеним якийсь недоторканний запас моральності. Всяка людина добре робитиме свою справу і не погубить свого імені, якщо від запитань Бога, совісті і навколишніх людей вона не затулить свої вуха і не відверне обличчя.

Протоієрей Андрій Ткачев

За матеріалами amvon.orthodoxy.ru