СЛОВО НА НЕДІЛЮ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ, НА ПРАЗНИК ПРЕСВЯТОЇ ТРОЙЦІ БЛАЖЕННОГО АВГУСТИНА, ЄПИСКОПА ІППОНІЙСЬКОГО

       Цим празником ми прославляємо, браття, пришестя Святого Духа, Якого Господь від Отця послав з неба на землю, як і обіцяв ученикам. Це обіцяння Він так висловив: «Коли не піду Я, Утішитель не прийде до вас; коли ж Я піду, пошлю Його до вас» (Ін.16,7). Тому після того, як Господь постраждав, умер, воскрес і вознісся на небо, лишалося справдитися обіцянню. Чекаючи здійснення Його, ученики Христові, числом, як сказано, сто й двадцять (Діян.1,15), тобто вдесятеро більшим проти числа апостолів (бо апостолів Христос обрав дванадцять, а послав Духа сто двадцятьом), — перебували в одному домі і молилися, а потому вже, чого так дожидали, — вони самою вірою, самою молитвою, самим духовним сподіванням створили себе новими міхами, спроможними вміщати в собі нове, небесне вино. І ось воно вилилось! Бо Господь Ісус Христос, це багатоплідне гроно винограду, був уже витоптаний і прославлений.

       Ви вже чули, яким великим чудом позначена була ця подія. Усім присутнім там була відома одна мова. Сходить Дух Святий і, наповнені Ним, вони почали говорити різними мовами всіх народів, досі для них незрозумілими й незнайомими. Учителем у них був Той, Хто прийшов до них з неба; Він оселився в них і переповнив їх. У той час не для самих тільки ста двадцяти душ, що були в одній горниці, але й для кожного, хто приймав Духа Святого, ознакою цього було те, що раптом, прийнявши Духа, вони говорили різними мовами.

       Минуло небагато часу, за свідченням Святого Письма, вірували і язичники, хрестилися, приймали Духа Святого і говорили різними мовами (Діян.10,44—48). «Тоді дивувалися всі і не могли зрозуміти; а інші, глузуючи, говорили, що вони вином упилися» (Діян.2,12,13; 10,45). Глузували, і однак почасти говорили правду: бо нові міхи повні були нового вина (Мф.9,17). Вам же відомо з Євангельського оповідання, що ніхто не вливає вина нового в міхи старі: «тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого» (1Кор.2,14). Тіло ¬ старе, а благодать — нове; і чим більш людина оновлюється благодаттю, тим спроможніша буває засвоювати істину. І ось коли вилилася благодать Духа Святого, вилились різномовні глаголи!

       Але, браття, невже тепер не дарується Дух Святий? Хто з віруючих думає так, той недостойний спілкування з Духом Святим. Він подається і нині. Чому ж нині ніхто не говорить усіма мовами, як говорили тоді ті, що сповнилися Духа Святого? Чому це? Через те, що прообразоване цим даром мов зійшло нині в осягнення. Хоча Господь і відповідав ученикам Своїм, коли вони запитували про час заснування царства Його: «Не ваша справа знати часи й роки, які Отець поклав у Своїй владі», — але тоді ж знов обіцяв те, що нині справдилося: «Ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий, і будете Мені свідками в Єрусалимі і по всій Іудеї та Самарії і аж до останнього краю землі» (Діян.1,7-8).

      Незабаром Церква, яка містилася тоді в одному будинку, прийняла Святого Духа. Церква ця складалася з малого числа членів, а щодо мов вона була і тоді всесвітня. Це було прообразом майбутнього складу Церкви. Бо на що вказувалося тим, що первісна Церква, нечисленна, говорила всесвітніми мовами? Чи не на те, що нинішня Церква — дуже численна, від схід сонця до заходу розпросторена, говорить мовами всіх народів? Так, нині справджується те, що тоді було обіцяне. Ми це чуємо й бачимо. «Слухай, дочко, і побач», — казано було Самій Цариці (Пс.44,11). Слухай, дочко, і побач: слухай обіцяння, побач здійснення! Вірний тобі Бог твій; вірний тобі Наречений твій; вірний тобі Визволитель твій, Котрий здобув тебе Своєю кров'ю; вірний Той, Хто створив тебе нареченою прекрасною, з не чистої — дівою чистою. Ти сама пр( себе одержала обіцяння: ти одержала обіцяння в дітях небагатьох, а виконання його — в незліченних.

       Отже, ніхто не говори: якщо я одер жав Духа Святого, то чому не говорю різними мовами? Послухайте ш про це, браття мої, які бажаєте мат спілкування Святого Духа. Дух наш, що ним ми живемо, називається душею, і дивіться, що творить душа в тілі. Вона оживляє всі члени його: очима бачить, вухами чує, ніздрями нюхає, язиком говорить, руками робить, ногами ходить. Вона притаманна всім членам, і все оживляє; вона розливає по всіх членах одне життя, а роботу виконує через кожний член особливу. Не чує око, не дивиться вухо, не бачить язик, не говорить ні вухо, ані око, — але всі вони живуть: живе вухо, живе язик; дії в них відмінні, а життя в них спільне.

       Так і Церква Божа — через одних святих творить чудеса, через інших проголошує істину; в одних святих охороняє непорочність, в інших пильнує подружню чистоту, в одних творить те, в інших — друге. Кожний член Церкви має властиву собі діяльність, і всі рівно живуть.

       Але що душа для тіла людського, те саме Дух Святий стосовно до Церкви, котра є тіло Христове. Дух Святий так само діє у всій Церкві, як душа діє в усіх членах одного тіла. Але глядіть, чого необхідно вам побоюватися; дивіться, що треба вам пильнувати; дивіться, чого слід страхатися. Трапляється, що від живого тіла якийсь член, — рука, наприклад, палець, або нога відтинається. Чи залишається душа у відокремленому члені? Доки він у тілі, доти живе; а відділений від тіла, позбавляється життя. Так і віруюча людина, доки зостається християнином правовірним, доти живе в тілі Христовому — в Церкві; а відлучена від неї духовно вмирає: відлучену залишає Дух Божий. Отже, якщо бажаєте жити в Дусі Святому, дотримуйтеся любові, полюбіть істину, пильнуйте єднання, щоб так досягнути блаженної вічності. Амінь.