СЛОВО НА НЕДІЛЮ ПЕРШУ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

святого отця нашого Димитрія Ростовського

       Пречистому Твоєму образу покланяємося, Благий, просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже!» Колись невинна кров Авелева великим голосом волала до Бога, як Сам всемогутній Господь говорить до Каїна: «Голос крові брата твого волає до Мене» (Бут.4,9). Має свій голос і невинно пролита кров таких багатьох мучеників, що в Церкві нашій Православній за святі ікони постраждали. Має свій голос, і голос цей такий: «Пречистому Твоєму образу покланяємося, Благий, просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже!» Приєднуємось і ми, православні християни та всі сини Східної Церкви, до цього голосу крові святих мучеників; і всі однодушно мовимо: «Пречистому Твоєму образу покланяємося, Благий, просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже!»

       А що говорили проти цього колись іконоборці? Вони наважувалися називати православних християн ідолопоклонниками, а святі ікони — ідолами. Яке нечестя і нерозуміння! — Що таке ікона? Образ або ікона є зображення й подоба дійсної речі, яка є, була, або буде. Наприклад, Св Тройця зображається в особах трьох Ангелів: це було насправді, коли три Ангели з'явились Авраамові при Мамврійському дубі.

       Зображується Бог Отець у вигляді пречесного старця: і це було насправді, коли пророк Даниїл і пророк Ісайя бачили Ветхого днями, Який сидить на престолі високому й піднесеному Серафими навколо Його (Дан.7,9; Іс.6,1).

       Зображується Бог Син, що на землі народився із людьми пожив, страждав і був похований, і воскрес на третій день, як було написано, і зійшов на небо, і сидить праворуч Отця, і знов прийде у славі судити живих і мертвих: і це було насправді, і є, і буде.

       Зображується Дух Святий у вигляді голуба: і те було насправді, коли Дух Святий з'явився у вигляді голубиному. Так само треба міркувати і про інші ікони, бо вони завжди згідні із своїми першообразами і подають зображення і подобу речей справжніх.

       А що таке ідол? — Зображення спокуси. «Бо всі боги народів біси: Господь же наш небеса і землю створив» (Пс.99,5), як і святий апостол Павло свідчить у посланні до Корінфян: «... хоч і є так звані боги, чи на небі, чи на землі, бо є багато богів і панів багато, — але в нас один Бог Отець, що з Нього все, і ми для Нього, і один Господь Ісус Христос, що Ним усе, і ми Ним; і один Дух Святий, що в Ньому все, і ми в Ньому» (1Кор.8,5-6). Після цього, хто наважиться називати святі ікони ідолами?

      Але звернімось до Святого Письма і звідтіль почерпнімо докази істини. В Писанні говориться, що Господь Бог заповідав Мойсеєві зробити постаті двох Херувимів золотих і поставити їх на кивоті Господньому. Тож ті, хто вклонявся кивоту Господньому, кланялися і Херувимам, які стояли на кивоті, але не були через те люди ідолопоклонниками, а навпаки, людьми вибраними, Божими.

       У Писанні також говориться про мідного змія, котрого підніс був на дерево Мойсей, і він лікував усіх, що поклонялися йому і дивилися на нього. Цей змій, піднесений Мойсеєм на дерево, був образом Самого Христа Спасителя нашого, розп'ятого на дереві, як Він і Сам про Себе свідчить: «... як Мойсей підніс змія в пустелі, так має бути піднесений Син Людський» (Ін.3,14).

       У переказах церковних говориться, що Сам Христос Спаситель наш, зобразивши пречистий лик Свій на Хустині, послав її хворому цареві Авгарю, котрий бажав побачити Ісуса Христа і від Нього одержати уздоровлення. Цей образ ми називаємо Нерукотворним.

      За словом святого апостола Павла, Христос Спаситель наш називається образом Отця превічного, «будучи сяйво слави Отчої і образ іпостасі його» (Євр.1,3).

       У Писанні і людина називається образом Божим, за словом Бога: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою» (Бут.1,26). Чому ж насмілюються принижувати святі образи Божі?

       Послухаймо, як святі отці наші міркували про чесні ікони церковні. Святий Іоанн Дамаскін говорить, що шанування образу звертається на першообразне, і хто кланяється образові, той поклоняється зображеному на ньому; хто шанує образ, той шанує зображеного на ньому. Те саме говорять і всі отці святі і весь пречесний собор їх.

       Цим міркуванням переміг іконоборців Стефан святий, що постраждав за святі ікони, як говориться в його житії. Приводять його перед самого начальника іконоборців, злочестивого царя Льва Ісавра, котрий наказує йому потоптати ногами ікону Спасителеву, Що ж чинить муж святий? Він зажадав дорогу золоту монету і запитав: чий це образ і напис? Коли йому сказали, що — царський, то він, кинувши златницю об землю, почав топтати її ногами і плювати на обличчя кесаря, зображене на монеті, в присутності самого кесаря. Побачивши це, розгнівився цар і всі його вельможі, а святий муж сказав сміливо: «От яке міркування ваше, нерозумне! Гніваєтеся, що я потоптав образ земного царя вашого, що є порох і попіл. Як же не буде гніватися Цар царів і Господь володарів, Котрого образ ви топчете ногами вашими! Хіба не читали ви євангельське правило: чого самі не хочете, того не робіть і іншим? Не хочете, що б ваші власні зображення топталися, — чому ж топчете ікони, які зображають Самого Спаса нашого і святих Його угодників?

       У заповідях Господніх написано: не роби собі кумира, ні всякої подоби того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді та під землею, не кланяйся їм, і не служи їм» (Вих.20,4-5). Ми, християни, знаємо, вітаємо з вірою й любов'ю, та сповідуємо і виконувати повинні заповіді Господні.

       Але помиляються, не знаючи Писання, ні сили Божої, помиляються ті, хто поклоніння чесним іконам мають за порушення заповіді Господньої. Адже заповіді не робити собі кумира та ін. спрямовані не проти ікон, а проти ідолів. Бачив всезнаючий Господь Бог, що іудеї мають велику схильність до ідолопоклонства: «Помішалися бо вони з народами, і перейняли звичаї їхні, та послужили істуканам їхнім; і зробили теля в Хориві і покланялися істуканам, і поміняли славу Божу на подобу теляти, що їсть траву» (Пс.105).

       Бачив це Господь Бог і дав їм через Мойсея заповіді, які починаються так: «Я — Господь Бог твій, що вивів тебе із землі Єгипетської, ... хай не буде в тебе інших богів, крім Мене. Не роби собі кумира» та ін. (Повтор.5,6-8).

       Чи не виконуємо і ми цих заповідей Господніх, чи маємо інших богів, крім Бога, що вивів ізраїльтян із землі Єгипетської, а нас — з неволі диявольської; чи робили ми собі кумирів, замість Бога? Коли ми маємо і шануємо ікони, то не маємо їх за богів, і самим їм, окремо від їхнього первообразу, не кланяємося і не складаємо божеської честі.

       Та нема потреби сперечатися нам з людьми сторонніми: Церкви Святої ворота пекельні не подолають. Церква є стовп і твердиня істини. З нею ми діти її разом з усіма святими отцями світилами вселенськими — Василієм Великим, Григорієм Богословом, Іоаном Златоустим, Афанасієм і Кирилом та іншими святителями, з усім собором вселенським, що зібрався на іконоборців, усі одноголосно говорімо: «Пречистому Твоєму образу поклоняємося, Благий, просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже! Амінь.