Стрітення Господнє та народні традиції
 У кожного місяця є свої свята, які в народі називаються річними, або великими, так наприклад у січні - це Різдво, Василя (Новий рік) та Водохреща. А от в лютому тільки одне велике свято, яке припадає на середину місяця, а саме 15 числа. В народі побутує думка, що в цей день зима зустрічається з літом. Вони сперечаються між собою - кому йти вперед, а кому вертатися назад.
Вся стрітенська доба тривалістю три дні являє собою своєрідне перехрестя, в якому визначається наступний перебіг змін у природі. Тому в народі збереглося багато різних прикмет та ворожінь. «Якщо до вечора стане тепліше - літо переспорило зиму, а якщо холодніше - то зима поборола. Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай і роїння бджіл. Вітер - погана ознака. Відлига - жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш не скоро. «Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі то жди ще стужі!», або ще кажуть так: «Як нап'ється півень води, то набереться господар біди!». [1.с.138]
Є ще й ряд інших прикмет, це зокрема такі: «Як на Стрітення капає зі стріх, то буде мед капати з вуликів». «Коли на Стрітення іній, зародить добре гречка і бульба». «Коли на Стрітення мороз, медвідь розбиває свою гавру (берлогу), а коли відлига то направляє». [2. с.38]
Отже, якщо свято Водохреща символічно постає як народження дрібного дощику, то Стрітення, як видно з народних прикмет, виявляє себе в капанні зі стріх за ясної погоди, осідання інію та в рясній ранковій росі. Той хто хоче дізнатися про долю майбутнього врожаю, себто ворожить також стежить за випаданням роси. «Для цього виставляють на ніч перед Стрітенням тарілку мису із зерном на двір. А вранці дивляться: є роса - буде врожай, нема роси - на добрий врожай сподіватися не слід. Виходячи з передбачень господар і вносить поправки до намічених планів посіву ярових культур та городовини». [3.с.38]
У християнському календарі свято Стрітення відзначається на честь зустрічі в Єрусалимському храмі Богонемовляти Ісуса Христа із святим Симеоном та пророчицею Анною. За законом Мойсея у євреїв кожен первісток чоловічої статі на сороковий день від народження мав бути посвячений Богу, для того мати приносила його у Божий храм. Отож до Єрусалиму принесли і Його, щоб поставити перед Господом, як у Законі Господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу» (Лк.2.22-24).
Немовля Господь був принесений у Храм Єрусалимський Богоматір'ю та Йосифом на сороковий день від народження Спасителя.
За законом Мойсея жінці, яка народить дитину чоловічої статі, заборонено було заходити до храму протягом 40 днів: це були дні її очищення. «До всякої святості не буде вона доторкатися і до святині не ввійде, аж до виповнення днів очищення її» (Лев.12.4). А по виповненні днів її очищення за сина або за дочку принесе вона однорічне ягня на цілопалення та голубеня або горлицю на жертву за гріх» (Лев.12.6).
Хоч Марія, ставши матір'ю Господа, освятилась народженням Його і, залишившись Дівою, не мала потреби в очищенні, все ж вона з глибокої поваги до закону Мойсея виконала його.
На той час жив у Єрусалимі чоловік на ім'я Симеон, людина праведна та благочестива. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було сповіщено смерті не бачити, перш ніж побачить він Христа Господнього. І Дух у храм припровадив його. І як заносили батьки Дитину-Ісуса, щоб учинити над ним обряд посвячення за звичаєм законним, взяв Симеон на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було сказано. А Симеон їх поблагословив та й промовив до Марії, Його матері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння і уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, — і меч душу прошиє самій же тобі, — щоб відкрились думки сердець багатьох» (Лк.2.25-35). У храмі була Анна-пророчиця, дочка Фануїлова з племені Асирового. Вона дожила до глибокої старості, проживши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалось від храму, слугуючи Богові вдень і вночі постами: й молитвами. І години тієї вона Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалима чекав (Лк.2.36-38).
Слова Симеона, який прийняв Господа, збулися. Ісус Христос дав людям новий закон благодаті й любові. Але Його вчення, як і сам Спаситель світу, стали для багатьох об'єктом ненависті й протиріч. А Матір Божа, бачачи страждання і хресну смерть Свого Божественного Сина, пережила стільки горя і сердечних мук — немов той меч душу її прошив.
Стрітення належить до древніх свят. Його описували у своїх творах Отці Церкви III, IV і V століть. Особливо урочисто його почали святкувати при імператорі Юстиніані, коли з ним було пов'язано спогад про врятування Константинополя від страшної моровиці.
Передпразництво Стрітення Господнього буває 1 (15) лютого, а віддання — 9 (21) лютого. У VII ст. Андрій Крітський, в VIII — Кузьма Маюмський, святий Іоанн Дамаскін і Герман, патріарх Константинопольський, у IX ст. Йосиф Студит та інші прикрасили празник Стрітення багатьма священними піснями, які й нині виконуються Церквою.
Тропар свята: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, бо прийняв в обійми Визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння. [4.с.18-19]
Християнський переказ про цю подію ніяк не порушує образної форми дохристиянських уявлень наших предків, а лише наповнює його новим внутрішнім змістом. Ісус Христос є Боголюдиною і тому впродовж всіх віків Його життя є календарними віхами, що спричиняють зміни в середовищі всіх рівнів буття. Як Син Божий, Він уособлює Новий Завіт. І тому, земне стрітення Ісуса Христа із старцем Симеоном можна охарактеризувати як зіткнення двох потоків: старого і нового. Передання свідчить, що старець Симеон мав обіцянку від Бога, що він помре лише після того, як побачить Спасителя світу. Взявши на руки принесеного до храму младенця Ісуса Христа, Симеон впізнав у ньому колись давно обіцяного йому Спасителя. Старець Симеон є праобразом старого року, який при зустрічі з оновленим нівелюється і зникає.
«З іншого боку свято Стрітення припадає на сороковий день після Різдва. В річному колі видимого руху сонце цей відрізок у 40 днів складає різницю між часом за який воно проходить 12 сузір'їв Сварога (Зодіяка) і часом протягом якого сонце 12 разів обернеться навколо власної осі. Отже в календарній точці Стрітення умовно поєднуються два рівні колобіжного руху сонця. Число 40 має особливий потаємний зміст і вжитті людини. Так на сороковий день поминають покійників. А народження і смерть перебувають в одній точці. А ще кажуть: бабин вік - 40 літ, це пов'язано із зміною функціональних особливостей організму жінки. Ймовірно, що число 40 є астральним модулем переходу з одного рівня буття в інший. А в точці завершення перехідного періоду оновлення буття завжди стикається із залишком потенціалом минулого». [5.с.38]
У народі свято Стрітення має ще й іншу назву «Громниця». Свічки, що освячуються цього дня називаються «громничками». Подекуди існує звичай вкладати таку свічку в руки покійника, бо за повір'ям ця свічка має йому 40 днів світити в дорозі на другий світ. Знову ж таки за повір'ям громнича свічка оберігає від удару грому, вихору, граду. Тому, повернувшись із церкви, як правило, запалюють освячену громничу свічку вдома, щоб запобігти будь-якому стихійному лихові.
«Назва «громниця», як міфопоетична ознака внутрішньої суті свята, також, як і назва «Стрітення», вказує на явище зіткнення двох супротивних потоків енергії. І тут «громниця» - наслідок цього зіткнення: розряд і нівеляція одного з них. Запалена «громнича» свічка символічно упереджує можливість стихійного розряду: вона очищає обістя й душу людини від нагромадження залишків негативної енергії. Грім, за народним повір'ям вдаряє завжди туди, де скупчуються негативні (темні, злі, нечисті) сили. [6.с.38]
Наші предки велику увагу приділяли сільському господарству, тому у день Стрітення, прийшовши з церкви, запалювали громичну свічку — щоб весняна повінь не нашкодила посівам і щоб мороз дерева не побив. [7.с.20] Цей звичай у деяких селах зберігається і до сьогоднішнього дня.
Також на Стрітення в церквах освячують воду за народним повір'ям, ця вода має велику магічну силу і дуже допомагає від пристріту. Свячену Стрітенську воду зберігають увесь рік. Нею благословляють у далеку дорогу та на війну, також кроплять худобу. Свячена вода і освячена свічка «громнича» знищують темні, злі нечисті сили і тим самим оберігають людину від лиха.
«Коли святили в церкві воду, віруючі набирали тієї води в нову невеличку посудину, приносили додому і пильно берегли: їй приписували особливу силу. За народним уявленням вона цілюща, нею натирали хворі місця і вірили, що це допоможе. Вважали, що найкраще ця вода допомагала від пристріту — хвороби, що спричиняло погане око.
Стрітенською водою кропили й напували худобу — щоб не хворіла. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожної першої неділі по молодикові.
Колись, коли чумак збирався у дорогу, господар давав йому хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи».
Якщо син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: «Боже тебе збережи». [8.с.20]
За віруванням наших пращурів різні обрядодії сприяють впорядкуванню розвитку природного довкілля. Серед них зокрема, замовляння та заклинання які відомі нам у формі пісень, молитов, танців і забав, якими закликають весну. В українській обрядовості весну вперше закликали на свято Стрітення. В давнину це було велике і урочисте обрядодійство.
«Найперше предки язичники зверталися до Великої богині Лади:
Благослови, Мати,
Ой, Мати, Лада, Мати,
Весну закликати,-
Ой, Мати, Лада, Мати!
Весну закликати,-
Ой, Мати, Лада, Мати!
Зиму проводжати.»
З огляду на це, свято Стрітення ознаменовує не лише календарну точку зіткнення супротивних потоків, але водночас і поєднання різних рівнів розвитку буття. Адже час Різдвяних свят, що символізує первісне буття, є періодом малої Лади або Коляди. На свято Стрітення ми вже чуємо звертання до Великої Лади. Тобто в цей день відбувається гармонійна видозміна, двох рівнів розвитку - перехід Малої Лади у Велику. Цим пояснюється звичай співати на Стрітення востаннє колядки і водночасно вперше - веснянки. А період від Водохреща до Стрітення тепер уявляється як перехідний стан певна смуга між внутрішнім (невидимим або первісним) і зовнішнім (видимим) розвитком буття природного довкілля. В міфопоетичному вияві свято Стрітення постає також як початок виходу світу із яйця (тобто внутрішнього розвитку). Тому, в українській давній звичаєвій традиції на свято Стрітення робиться перша писанка: яйця розкреслюються на четверо». [9.с.38]
На закінчення хочу знову повернутися до народних прикмет, прислів'їв та приказок, які пов'язані зі святом Стрітення і які є невід'ємним атрибутом українського народу. «На громницю маєш зими половицю. Як на громницю день ясний, то буде льон прекрасний". Як на громницю з дахів тече, то зима довго ся проволоче. Як на Стрітення метіль дорогу перемітає, то корм відмітає. Як на Стрітення капає зі стріхи - не найдеться з літа потіхи.
Якщо вранці випав сніг - на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень - зернові будуть середні, а у вечері - недорід.
На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга. Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
Зимобор з відлигою - на ранню й теплу весну, зі снігом - на дощову й тривалу, а коли хуга - весна буде пізня й холодна; якщо в цей день не видно сонця - чекай суворих морозів». [10.с.77-78]
Але, на мою думку, наш народ мало вірив у ці прикмети, свідченням цього може бути знову ж таки приказка: «Прикметі довіряй, але перевіряй».
Примітки
- Воропай О. Звичаї нашого народу. - К., 1993. - с.138
- Ткач М. Стрітення. // Українська культура, №1, 1998. – с.38
- Ткач М. Стрітення. // Українська культура, №1, 1998. – с.38
- Кислашко О. Кислашко Я. Православні свята та народні звичаї. –К., 2003. – с.18-19
- Ткач М. Стрітення. // Українська культура, №1, 1998. – с.38
- Ткач М. Стрітення. // Українська культура, №1, 1998. – с.38
- Кислашко О. Кислашко Я. Православні свята та народні звичаї. –К., 2003. – с.20
- Кислашко О. Кислашко Я. Православні свята та народні звичаї. –К., 2003. – с.20
- Ткач М. Стрітення. // Українська культура, №1, 1998. – с.38
- Скуратівський В. Святвечір у II т. - К., 1994. - с.77-78 Свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП
|
