Св. Йоан Золотоустий про милостиню

Хто із сумним обличчям отримує царську владу? Хто залишається в печалі, отримавши прощення гріхів? Отже, звертай увагу не на витрату грошей, а на користь від цієї витрати. Якщо сівач радіє, хоч і сіє в невідомості щодо майбутнього, то тим більше повинен радіти той, хто обробляє небо. Якщо ти і мало дав, але з радістю, то дав багато, так само, коли ти і багато подав, але зі скорботою, то великого зробив мало. Так дві лепти вдови перевершили багато талантів, бо її настрій був наповнений щедрістю. Скажеш: як може подавати з радістю той, хто сам живе в неабиякій убогості і в усьому відчуває нужду? Запитай вдову, в неї повчися, як це можна робити, і побачиш, що не бідність створює скрутне становище, а власна воля спричиняє як це, так і все протилежне. Можна і в бідності бути великодушним, і в багатстві бути малодушним. Тому (Апостол) вимагає при подаянні простоти, при благодіянні привітності, при начальникуванні старанності. Він хоче, щоб ми допомагали потребуючим не тільки грошима, але й словами, ділами, тілесною працею і всім іншим. Згадавши насамперед про головний вид допомоги – навчання та наставляння (все це більш необхідне, оскільки служить їжею душі), далі вже переходить до допомоги грошима і всім іншим.

Після цього, повчаючи, як можна досягти успіхів у цих чеснотах, указує на їхню матір – любов. Тому каже: «Любов нехай буде нелицемірна» (Рим. 12, 9). Якщо будеш мати любов, то не відчуєш ані витрати грошей, ані тілесних трудів, ані важкості повчання, ані поту і служіння, а все будеш переносити мужньо: чи необхідно буде допомогти ближньому тілесними трудами, чи грошима, чи словом, чи чимсь іншим. Як (Апостол) вимагає не тільки подаяння, але в простоті, не тільки начальникування, але зі старанністю, не тільки милостині, але з привітністю, так він не просто вимагає і любові, але любові нелицемірної. А такою є істинна любов, і коли це буде, тоді й усе інше піде саме собою. Бо хто виявляє милосердя і виявляє його з привітністю, то виявляє його собі. Хто начальствує і начальствує старанно, подає користь собі. І хто подає і подає зі щедрістю, той обдаровує себе.

Далі, щоб ми виявляли не тільки повагу, Апостол вимагає ще іншого, більшого, кажучи: «У старанності не лінуйтесь» (Рим. 12, 11). І те породжує любов, коли разом із шанобливістю ми виявляємо і послуги, бо ніщо так не примушує любити, як пошана і піклування. Недостатньо любити, а ще потрібно мати і це, а краще сказати, і це походить від любові, як і любов від цього розгорається, а загалом одне підкріплює інше. Багато хто, хоч і люблять сердечно один одного, однак не подають руки допомоги. Тому Апостол звідусіль укріплює любов. А як саме «у старанності не лінуйтесь»? «Духом палайте». Ти бачиш, що Апостол у всьому вимагає підсилення. Він сказав: не тільки подавайте, а щедро, не тільки начальствуйте, але зі старанністю, не тільки чиніть діла милосердя, але з радістю, не тільки будьте шанобливі, але випереджайте в пошані інших, не тільки любіть, а любіть нелицемірно; не тільки утримуйтеся від зла, а ненавидьте його; не тільки тримайтеся доброго, а прихиляйтеся до нього; не тільки будьте доброзичливі, але з ніжністю; не тільки будьте уважні, але невідступно; не тільки майте духа, але палайте духом, тобто будьте ревні і щирі. Якщо ти будеш мати все тепер назване, то привернеш Духа, а коли в тобі буде перебувати Дух, то зробить тебе особливо старанним до всього перерахованого, а коли ти запалений Духом і любов’ю, тоді все стане для тебе легким. Хіба ти не знаєш, наскільки жахливими є для всіх воли, коли мають на спині вогонь? Так і ти, якщо візьмеш ці обидва полум’я, стане нестерпимим для диявола.