«ЛЮДИНА ЖАРТІВЛИВА СКОРО СТАЄ ЛИХОМОВНОЮ, А ЛИХОМОВНА ЗДАТНА ДО БЕЗЛІЧІ Й ІНШИХ ПОРОКІВ» СВЯТИТЕЛЬ ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ ПРО ЖАРТИ

Лихослів’я й жарти призводять до розпусти. Не промовляй слів ані жартівливих, ані непристойних і не пускай їх у хід, і ти загасиш полум’я. Жарти аж ніяк не личать нам. Яка користь сказати жарт? Лише викличеш ним сміх. Нехай не буде промовлено жодного пустого слова, тому що від пустослів’я можна перейти до розмови непристойної. Тепер пора не звеселяння, але плачу, скорбот і ридань. А ти жартуєш? Який боєць, вийшовши на арену, залишає боротьбу з противником і жартує? Коло тебе диявол ходить довкола, рикаючи, щоби поглинути тебе, все зводить і все направляє на твою голову, замишляє, як би вигнати тебе з твого сховку, скрегоче зубами, виє, роздуває вогонь проти твого спасіння, а ти сидиш і жартуєш, теревениш і ведеш непристойні розмови? Чи можеш ти успішно подолати його?

Ми тішимося по-дитячому, улюблені! Послухай, що говорить Павло, бажаючи переселитися зі світу: «Доки ми в цім наметі, – стогнемо...» (2Кор.5,4). А ти смієшся й тішишся? Пора війни, а ти займаєшся тим, що властиво акторам? Ти не бачиш облич людей воюючих, які вони суворі, які строгі. Бо брови їхні страшній викликають жах. У них ти бачиш суворе обличчя, добре серце, відважний, швидкий і стриманий розум, обережний і неспокійний, велику благопристойність, велику злагодженість і велике мовчання у лавах; не кажу вже, що вони не промовляють ганебного слова; вони зовсім нічого не говорять. Якщо ж вони, воюючи з ворогами плотськими і не маючи небезпеки зазнати ніякої шкоди від слів, зберігають таке велике мовчання, як же ти, котрий повинен вести війну і за слова, попускаєш цій частині залишатися відкритою для ворогів? Хіба ти не знаєш, як багато наклепів ми тут зазнаємо? Жартуєш і тішишся, говориш дотепи, викликаєш сміх і ніскільки не думаєш про діло.

Скільки через жарти виникає клятвопорушень, скільки шкоди, скільки лихослів’я!

Нині пора війни й битви, чування й пильнування, озброєння і підготовки до боротьби. Тепер зовсім не може бути місця сміху, бо це – час світу. Послухай, що говорить Христос: «Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме» (Йо.16,20). Христос розп’явся через твої злочини, а ти смієшся? Він зазнав образ і стільки постраждав через твої біди й бурю, котра тебе охопила; а ти тішишся? І хіба не тим паче ти цим Його дратуєш? Але оскільки ця справа видається байдужою й такою, від якої важко вберегтися, то розмислимо трохи про це й покажемо, яке велике це зло. Це намова диявола – не дбати про байдужі справи. Якщо би це було й байдуже, і в такому разі не слід цим нехтувати, знаючи, що від цього походить багато зол, які збільшуються й часто закінчуються перелюбством. Подивимося, звідки цей порок походить? Або, краще, подивимося, яким повинен бути святий?

Він повинен бути тихим, лагідним, скорботним, плачучим, скрушеним. Отже, хто жартує, той не святий. Це дозволено лише тим, хто грає на сцені. Послухай, що говорить Пророк: «Служіте Господеві в страсі й радуйтесь у тремтінні» (Пс.2,11).Жартівливість робить душу слабкою, лінивою, млявою, вона викликає часто чвари й породжує війни. Прекрасно, якщо душа розсудлива, – її не можна спокусити; а неуважної хто не спокусить? Вона буде обманута сама собою і їй не потрібно буде підступів і нападів диявола. А щоби тобі краще пізнати, зверни увагу на саму назву: жартівником називається людина непостійна, на все готова, нетверда, мінлива, нещира. Але це не властиво тим, котрі служать Христу. Така людина легко викручується і змінюється, тому що вона повинна наслідувати й переміну обличчя, і слова, і сміх, і ходу, й усе; до того ж, їй треба вигадувати дотепи, тому що для неї й це необхідне. Але грати комедії не властиво християнинові. До того ж, охочому до жартів необхідно терпіти сильну ворожнечу з боку тих, кого він висміює, чи присутні вони при цьому, чи почують неприсутніми. Якщо це справа добра, то навіщо вона дається акторам? Ти стаєш актором і не соромишся? Багато зол гніздиться у пристрасній до жартів душі, велика неуважливість і порожнеча; розладнується порядок, послаблюється благоустрій, щезає страх, відсутня побожність. У тебе є язик не для того, щоби перекривляти іншого, а щоби дякувати Богу.

Виженіть, благаю вас, із душ ваших це недозволенне задоволення. Нехай буде воно далеко від душі вільної. Якщо хто безчесний, якщо мерзенний, той і охочий жартувати. А багатьом ця справа видається доброчесністю, і це гідне сліз. Як похіть потроху доводить до перелюбу, так і жарти доводять до великого зла. Послухай, що говорить Писання: «Громові блискавка передує –ласка ж передує сором’язливому» (Сир.32,10). Але немає нічого безсоромнішого за жартівника; тому вуста його сповнені не приємності, а гіркоти. Проженемо цей звичай через трапези. Є деякі, котрі навчають цього навіть бідних. О безглуздя! Блазнями роблять тих, які оточені прикростями! Де немає цієї хвороби? Бо вона увійшла й до Церкви, вона вже торкнулась і Писань. Тому, благаю, прогнавши звідусіль цей звичай, будемо говорити те, що нам пристойно, і хай святі вуста не промовляють слів, властивих вустам безчесним і ганебним. «Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою?» (2 Кор.6,14).

Краще, якщо ми, відійшовши від усього непристойного, будемо спроможні скористатися обіцяними благами, ніж, якщо займаючись зайвим, занапастимо через це розсудливість розуму. Бо людина жартівлива скоро стає лихомовною, а лихомовна здатна до безлічі й інших пороків.

Впорядковано прот. І. Голубом