ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ ПРО МИЛОСТИНЮ ТА КОРИСТОЛЮБСТВО

«У одного багатого чоловіка добре вродила нива. І міркував він сам в собі: що мені робити?.. Зруйную житниці мої та збудую більші» (Лк.12,16-18). Для чого ж вродила нива у людини, яка не хотіла зробити нічого доброго з цього врожаю? Щоб тим більшою мірою відкрилося Боже довготерпіння, коли навіть до такого ступеня простягалася благодать Божа; тому що Бог посилає дощ на праведних і на неправедних, і сонце Своє сяє на злих і добрих (Мф.5,45). Але така благість Божа накликає більше покарання на лукавих. Бог послав дощі на землю, оброблену руками користолюбивими; Бог дав сонце, щоб зігріти насіння і помножити плоди за допомогою врожаю. Ось що було від Бога: придатність землі, добре поліття, велика кількість насіння, сприяння волів і всі інші умови, при яких звичайно процвітає землеробство. Що ж від людини? Зла вдача, людиноненависництво, скупість. Цим вона віддала Благодійникові. Не пам’ятала вона спільної природи, не думала, що надлишки треба розділяти убогим, не звернула уваги на заповідь: не відмовляй у благодіянні нужденному і: Милість і істина нехай не залишають тебе (Притч.3,27); і: розділи з голодним хліб твій (Іс.58,7). Не почуті нею всі пророки, всі взиваючі учителі; ломилися у неї житниці, стиснені безліччю покладеного в них, а скупе серце було не повне. Постійно прикладаючи до старого нове і щорічними надбаннями збільшуючи велике багатство, впав він у ці нерозв’язні труднощі, через користолюбство не погоджуючись розлучитися із старим і через велику кількість не знаходячи місця, де покласти нове. Тому у нього незліченні клопоти, болісні турботи.

Що зроблю? Хто не пошкодує чоловіка, який в такому соромітному положенні? Жалюгідним робить його врожай, жалюгідним роблять теперішні блага, а ще жалюгіднішим робить очікуване. Земля йому приносить не прибутки, але вирощує зітхання; не врожай плодів приносить вона, але турботи і скорботи, і страшні труднощі. Він сумує подібно до бідняків, і чи не те ж саме чуємо від нього, що і від людини, обтяженої убогістю? Що зроблю? Звідки візьму прожиток? Звідки візьму одяг?

Те ж говорить і багатий, мучиться в серці, яке томиться турботою. Те, що веселить інших, від того мучиться користолюбивий: не радує його, що все у нього в домі наповнено; але багатство, що тече до нього і ллється через краї сховищ, багатство вражає душу його побоюванням, щоб не перепало чого-небудь стороннім і щоб це не обернулося в джерело якого-небудь добра для тих, що мають потребу.

І мені здається, що його хвороба душі подібна до хвороби людей ненажерливих, які швидше погодяться надірвати себе багатоядінням, ніж поділитися залишками з тими, що мають потребу. Пізнай, чоловіче, того, хто дарував.

Згадай себе самого, хто ти, до чого приставлений, від Кого отримав це, за що поставлений над багатьма. Ти служитель благого Бога; приставник подібних до тебе рабів: не думай, що все приготовлене для твого черева; про те, що у тебе в руках, міркуй, як про чуже. Воно не довго буде веселити тебе, потім витече і зникне; але у тебе зажадають суворого в цьому звіту. А ти все тримаєш закритим, за дверима і замками, і, приклавши печатку, не спиш від турбот, і роздумуєш сам з собою, слухаючись божевільного радника – себе самого. Що зроблю? Слід було б сказати: «Наповню душі жадаючих, відчиню свої житниці, скличу всіх тих, що мають потребу. Наслідуватиму Йосифа, виявляючи людинолюбство, промовлю великодушне слово: всі, у кого немає хліба, приходьте до мене; як із загальних джерел залучися до дарованої Богом благодаті кожен, скільки кому потрібно!» Але ти не такий! Чому ж? Тому, що заздриш людям в насолоді, і, склавши в душі лукаву раду, піклуєшся не про те, щоб дати кожному що потрібне, але щоб, все захопивши, всіх позбавити можливої від того користі.

Близько були ті, що прийшли за його душею, а він міркував в душі про страви. У цю ніч він взятий, а ще мріяв про насолоду багато років. Дано тільки йому час про все передумати і зробити явним свій настрій, щоб потім почути вирок, якого заслуговувало його волевиявлення. Нехай не буде цього з тобою! Для того і написане це, щоб ми уникали подібних вчинків. Наслідуй землі, людино: принось плоди, як вона, щоб не опинитися тобі гірше неодушевленої (землі). Вона виростила плоди не для своєї насолоди, але на служіння тобі. А ти, якщо і явиш плід благотворіння, то збереш його для самого себе; тому що благочинність добрих діл повертається до тих, що дають. Подав ти голодному? І подане тобою повертається до тебе з приростом. Як хлібне зерно, впавши в землю, повертається в прибуток тому, хто кинув; так хліб, поданий голодному, згодом приносить стократну користь. Тому кінець землеробства нехай буде для тебе початком небесного сіяння; бо сказано: сійте собі в правду (Ос.10,12).

Для чого ж ти турбуєшся? Для чого мучиш себе, посилюючись перетворити багатство своє в глину і цеглу? Краще ім’я добре, ніж чимало багатства (Притч.22,1). А якщо вважаєш гроші за честь, що отримується заради них, то дивися, наскільки вигідніше в міркуванні про славу називатися батьком тисяч дітей, аніж мати в гаманці тисячі монет? Гроші, і не бажаючи, залишиш тут, а славу добрих діл принесеш з собою до Господа, коли перед загальним Суддею оточить тебе цілий народ і буде називати своїм годувальником, благодійником, і почнуть приписувати тобі всі імена людинолюбства. Чи не бачиш, що на видовищах заради короткочасної шани, заради народних криків і оплесків витрачають багатство на борців, на блазнів і на людей, що б’ються зі звірами, на яких інший погребував би і поглянути? А ти скупий на витрати, коли можеш досягти такої слави! Хвалити буде Бог, торжествувати будуть ангели, ублажати почнуть всі люди, скільки їх не було від створення світу. Вічна слава, вінець правди, Царство Небесне будуть тобі нагородою за добре розпорядження цим тлінним майном. Але ти ні про що це не піклуєшся; піклуючись про земне, зневажаєш те, що очікується. Отже, признач багатство на різні потреби, поставляючи пишність і славу на витрати нужденним. Хай і про тебе буде сказано: витратив, дав убогим, правда його перебуває повік (Пс.111,9). Не підвищуй ціну під час потреби; не вичікуй нестатку в хлібі, щоб відчинити свої житниці, бо хто продає пшеницю скупо, від народу буде проклятий (Притч,11, 26). Не чекай голоду для золота, ні загальної нестачі для власного свого збагачення. Не корчемствуй людськими бідами; гніву Божого не обертай для примноження у себе грошей. Не роздирай ран у тих, які були побиті.

Але ти присвячуєш свої турботи золоту, а на брата не звертаєш уваги. Знаєш чекай монети і розрізняєш справжню монету від підробленої, але зовсім не знаєш брата в біді. Тебе вкрай веселить добрий колір золота, але ти не рахуєш, скільки стогонів бідного супроводжує тебе.

Як представлю поглядам твоїм страждання бідного? Оглянувши внутрішність дому, бачить він, що золота у нього немає і ніколи не буде; домашні прилади і одяг точно такі, як і у кожного жебрака; всі вони коштують не багато оболів. Що ж ще? Звертає, нарешті, погляд на дітей, щоб, відвівши їх на торг, в цьому знайти допомогу проти голодної смерті. Уяви при цьому боротьбу неминучого голоду і батьківської любові. Голод загрожує найтяжчою смертю, а природа вабить до протилежного, переконуючи померти разом з дітьми. Багато раз збирається він йти, багато раз зупиняється; нарешті переможений, змушений необхідністю і невблаганною потребою. І над чим ще замислюється цей батько? «Якого раніше продати мені? На якого приємніше погляне хліботорговець? Чи не взяти старшого? Але поважаю його старшинство. Або молодшого? Але шкода його віку, який не відчуває ще нещасть. Цей зберігає в собі ясні риси батьків; а цей здібний до навчання. Горе мені, які труднощі! Що зі мною буде? На якого з них напасти мені? У якого звіра зайняти мені душу? Як забути природу? Якщо всіх утримаю при собі, то побачу, як всі будуть помирати з голоду. Якщо продам одного, то якими очима дивитимуся на останніх, зробившись вже для них підозрілим, так що перестануть мені вірити? Як житиму в домі, сам довівши себе до бездітності? Як піду за стіл, на якому достаток придбаний такими засобами?» І він після незліченної безлічі сліз йде продавати улюбленого сина!

А тебе не турбують страждання; ти не відчуваєш вимогу природи! Цього нещасного пригноблює голод, а ти зволікаєш і смієшся, сприяючи тому, щоб продовжилося його лихо! Він серце своє пропонує тобі ціною за їжу, а у тебе не тільки не ціпеніє рука, яка збирає податки з таких нещасть, але ти ще домагаєшся більшого і намагаєшся, як би, узявши більше, дати менше, щоб для цього бідняка його нещастя зробити в усіх відношеннях ще більше обтяжливішим! Ні сльози не викликають в тобі жалості, ні зітхання не пом’якшують серця; ти непохитний і неприступний! У всьому бачиш золото, скрізь представляєш золото; про нього мариш і уві сні, про нього думаєш і під час неспання. Як божевільний в припадку сказу не дійсні бачить речі, але уявляє те, що викликає в них хворобу; так і у тебе душа, одержима сріблолюбством, у всьому бачить золото, у всьому бачить срібло. Приємніше тобі дивитися на золото, ніж на сонце. Ти бажав би, щоб все перетворилося на золотий склад, і, як тільки можна, придумуєш для того способи.

Чого тільки ти не приводиш в рух заради золота? Хліб у тебе робиться золотом, вино затвердіває в золото, і вовна перетворюється в тебе в золото; всякий торговий оборот, всяка вигадка приносять тобі золото. Золото само себе народжує, розмножуючись через ріст; у тобі немає ситості, не видно кінця побажанню. Дітям, коли вони жадібні, нерідко дозволяємо без міри їсти, що вони особливо люблять, щоб зайвим пересиченням викликати огиду; але не такий користолюбець: чим більш він отримує, тим більшого бажає.

Багатство, якщо збільшується, не прикладайте серця (Пс.61,11); а ти утримуєш те, що тече, і перегороджуєш йому всі шляхи. Але коли воно угримане і загачене, що тоді робить з тобою? Розриває перешкоди. Так, звичайно, і тепер, будучи насильно затриманим і невпинно прибуваючи, руйнує житниці багатого, зрівнює із землею його скарбниці, подібно до ворога, що вторгнувся. Але він побудує більші? Невідомо, чи не залишить їх спадкоємцеві зруйнованими; бо швидше сам відійде, викрадений смертю, ніж вони відбудуться за користолюбним його задумом.

Але його кінець відповідний до його злих намірів. А ви послухайте мене і, розчинивши всі двері своїх скарбниць, дайте багатству безперешкодний вихід; неначе великій річці, яка через тисячі проток зрошує багатоплідну землю; дайте і ви багатству різними шляхами вливатися в доми бідних! У колодязях, через вичерпання, вода робиться кращою; а якщо колодязі запущені, то вода в них загниває, – і застій багатства даремний; а рух його і перехід з рук в руки загальнокорисний і плодоносний. Скільки похвал від облагодіяних! І ти не зневажай їх. Яка нагорода від праведного Судді! І ти не сумнівайся в ній.

Всюди нехай буде перед тобою приклад засудженого багача, який, охороняючи земне, турбуючись про очікуване і не знаючи напевно, чи проживе завтра, сьогодні вже грішить і на завтрашній день. Не приходив ще прохач, а він заздалегідь вже виявив свою жорстокість; не зібрав ще плодів, а заслужив вже засудження за користолюбство. Земля готувала йому багатий бенкет, заздалегідь показуючи на нивах рясні жнива, відкриваючи на виноградних лозах безліч грон, пропонуючи маслину, обтяжену плодами, обіцяючи всяку насолоду деревних плодів; а він був негостинний і безплідний. Ще не зібрав, а вже заздрить нужденним. А скільки небезпек до зборів плодів? І град іноді побиває, і спека викрадає з рук, і вода, що несвоєчасно пролилася з хмар, псує плоди. Чому ж не молишся Господу, щоб довершив милість, але заздалегідь робиш себе негідним прийняти те, що вже очікуєш?

Ти таємно говориш сам з собою; але слова твої оцінюються на небі. Тому звідти приходять /до тебе відповіді. Що ж говорить багатий? Душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років, спочивай, їж, пий, веселись (Лк.12,19).

Яке безумство! Якби у тебе була душа свині: чим іншим, окрім цього, порадував би ти її? Настільки ти скотоподібний, до того нетямущий в душевних благах, що пропонуєш душі плотську споживу! Що приймає в себе черево, те ти призначаєш душі. Якщо в душі є чеснота, якщо вона сповнена благих діл, якщо близька до Бога, то має багато блага, і нехай веселиться прекрасними душевними веселощами. Але поскільки ти думаєш про земне, – черево у тебе – бог (Флн.3,19), весь ти став плотським, поневолився пристрастям, то вислухай пристойне тобі найменування, яке дав тобі не хто-небудь з людей, а Сам Господь: безумний! в цю ніч душу твою візьмуть від тебе: а те, що ти приготував, кому буде? (Лк.12,20). Таке осміяння безрозсудності тяжче за вічне покарання!

Той, хто невдовзі буде взятий, що робить? Зруйную житниці мої, і більші побудую (Лк.12,18). Чудово робиш, сказав би я йому, тому що скарбниці неправди того і варті, щоб їх зруйнувати. Зруйнуй своїми власними руками те, що погано тобою побудовано; розламай хлібні засіки, від яких ніхто ніколи не відходив з утіхою. Знищ всю будівлю, яка охороняє користолюбство; зламай покрівлі, розбери стіни, відкрий сонцю покриту цвіллю пшеницю, звільни з-під варти укладене під варту багатство, відчини всім напоказ темні притулки мамони.

Зруйную житниці мої, і більші побудую. А якщо і їх наповниш, що тоді придумаєш? Невже знову руйнуватимеш і знову будуватимеш? Але що безумніше цього – нескінченно трудитися, ретельно будувати і старанно руйнувати? Якщо хочеш, є у тебе житниці – це доми бідних. Збирай собі скарб на небі (Мф.6,20). Що там покладене, того ні черв’як не з’їдає, ні тля не точить, ні розбійники не крадуть.

«Але тоді буду виділяти нужденним, коли наповню другі житниці». Довгі літа життя ти призначив собі. Дивися, щоб не попередив тебе визначений термін. Твоя обіцянка свідчить не про доброту, а лукавство; тому що обіцяєш не для того, щоб давати згодом, але щоб відмовити цього разу. Що нині перешкоджає подаянню? Чи бідного немає? Чи житниці не повні? Чи нагорода не готова? Чи заповідь не ясна? Але голодний чахне; голий ціпеніє; боржник пригноблений, – а ти відкладаєш милостиню до завтра! Послухай Соломона: не говори: піди і прийди знову, і завтра я дам... ти не знаєш, що принесе прийдешній день (Притч.3,28).

Які заповіді зневажаєш, загородивши собі слух сріблолюбством! Скільки подяки повинен ти мати до Благодійника, як веселитися і вирізнятися пошаною, що ти не сам невідступно стоїш біля чужих дверей, але інші приходять до твоїх дверей!

А зараз ти похмурий і недоступний, ухиляєшся від зустрічей, щоб не примусили тебе випустити із рук чогось трохи. Одне ти знаєш слово: «Немає у мене, не дам; тому що сам бідний». Дійсно, ти бідний і мізерний всяким добром; бідний ти любов’ю, бідний людинолюбством, бідний вірою в Бога, бідний вічним упованням. Зроби, щоб браття мали частку в твоїй пшениці; що завтра згниє, те нині приділи нужденному. Найгірший рід користолюбства – не приділяти нужденним і того, що може марнуватися.

Скажеш: кому роблю образу, утримуючи свою власність? – Скажи ж мені, що у тебе власного? Звідки ти взяв і приніс з собою в життя? Припустимо, що інший, зайнявши місце на видовищі, почав би потім виганяти тих, що входять, вважаючи своєю власністю те, що представляється для загального вживання; такі точно і багаті. Захопивши загальне, перетворюють у свою власність, тому що заволоділи цим раніше інших. Якби кожен, взявши потрібне для задоволення своєї потреби, надлишок давав нужденним, ніхто не був би багатий, ніхто не був би і бідний. Чи не голий ти вийшов з материнської утроби? Чи не голий і знову повернешся в землю? Звідки ж у тебе те, що маєш тепер? Якщо скажеш, що це від випадку: то ти безбожник, не визнаєш Творця, не маєш подяки до Того, Хто дарував. А якщо визнаєш, що це від Бога, то скажи причину, заради якої отримав ти? Невже несправедливий Бог, Який рівно розділяє потрібне нам для життя? Для чого ти багатієш, а той перебуває у бідності? Чи не для того, звичайно, щоб і ти отримав свою нагороду за доброту і вірне управління, і він був вшанований великими нагородами за терпіння? А ти, захопивши все в бездонні надра користолюбства, думаєш, що нікого не кривдиш, позбавляючи цього багатьох? Хто користолюбивий? Той, хто не утримується в межах помірності. А хто хижак? Той, хто віднімає у всякого, що йому належить. Як же ти не користолюбний, як же ти не хижак, коли перетворюєш у власність те, що отримав тільки в розпорядження? Хто оголює одягненого, того називають грабіжником; а хто не одягає голого, хоча може це зробити, той чи гідний іншої якоїсь назви? Голодному належить хліб, який ти у себе утримуєш; голому – одяг, який зберігаєш в своїх коморах; босому – взуття, яке гниє у тебе; нужденному – срібло, яке закрите у тебе. Тому всім тим ображаєш тих, кого міг би забезпечити.

Скажеш: «Хороші слова, але золото краще». Те ж говорять і тим, які перед неотриманням міркують про цнотливість. І вони, коли засуджується предмет їх жадання, самим нагадуванням розпалюються в похоті. Як представлю твоєму погляду страждання бідного, щоб ти узнав, із скількох зітхань складаєш свій скарб? О, яким дорогоцінним в день суду здасться тобі це слово: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте приготоване вам Царство від створення світу. Я був голодний, і ви нагодували Мене; був спраглим, і ви напоїли Мене... нагим, і одягли Мене (Мф.25,34-36)! Яке ж тремтіння, яка знемога, яка темрява обіймуть тебе, коли почуєш засудження: ідіть від Мене, прокляті, в темряву непроглядну, приготовлену дияволу і ангелам його: бо Я був голодний, і ви не дали Мені, спраглим - і ви не напоїли Мене; голим – і не одягли Мене (Мф.25,41-43). Бо не хижак там звинувачується, але засуджується той, хто не ділився з іншими. Я сказав те, що вважав корисним. Якщо послухаєшся, відомі блага, приготовлені за обітницею; а якщо не послухаєш, написана і погроза, – але бажаю, щоб ти уникнув і не узнав її досвідом, прийнявши краще рішення, і щоб власне твоє багатство зробилося для тебе спокутною ціною, і ти досяг приготовлених небесних благ, з благодаті Того, Хто покликав всіх нас в Царство Своє. Йому слава і держава навіки-віків! Амінь