Забобони - гріх недовіри до Бога

Однією із найсерйозніших проблем духовного життя віруючої людини є проблема віри. Більшість людей, вважаючи себе віруючими, абсолютно не мають ніякої віри. Що рухає ними в духовному житті? Чи знають вони про це?

Часом ми навіть не підозрюємо, наскільки сильну владу має марновірство над людиною в її гріховному стані. Багато хто, і навіть, як не дивно, християни, які відвідують церкву не один рік, і не здогадуються, що у своєму духовному житті вони керуються зовсім не вірою, а чистим марновірством.

Що таке марновірства і чому сучасна людина в них вірить - про це в бесіді з настоятелем храму на честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі» ігуменом Нектарієм (Морозовим).

- Отче Нектарію, у чому різниця між вірою і марновірством?

- Я б відповів зустрічним запитанням: а що, власне кажучи, між тим та іншим спільного? Практично нічого. Адже віра - навіть якщо ми говоримо про абсолютно земну, позбавлену релігійного виміру віру , - в ідеали, у принципи, в людину, нарешті, то це те, що підносить людину, робить кращою, наповнює її життя необхідним змістом. Віра ж у Бога, віра істинна, не просто підносить, а дозволяє людині ще тут, на землі, в часі виявитися причетною до життя вічного, фактично увійти в нього. Ця віра - запорука спасіння, єднання з Богом, досягнення Царства Небесного.

А марновірство... це, можливо, теж віра... Але в що і яка? У якісь прикмети, знаки. Ця віра - суєтна, тобто безпідставна, порожня, іноді смішна і безглузда, іноді - страшна. І якщо віра істинна - це зв’язок людини з її Творцем, то віра суєтна - відокремлююча від Нього перепона.

- Як з’являються забобони, і чому ми в них віримо? - Причина виникнення забобонів – зубожіння справжньої віри. Людина забуває про Бога або прямо відкидає Його, але виявляється, що зовсім без віри вона не може - так проявляється відчуття власної немічності, обмеженості, а насправді - тварності. І той, хто заявляв про свою незалежність від люблячого, милосердного, але при тому й всесильного Бога, потрапляє в якусь принизливу залежність від нічого не значимих речей. Міняє дорогу, якщо її перебігла чорна кішка, хреститься, побачивши священика - адже теж погана прикмета, готова вбити жінку з порожніми відрами, плює через ліве плече, стукає по столу, щоб не наврочити... Та хіба мало ще придумано подібних дурниць? Ким придумано? Думаю, тим, хто найбільше ненавидить людей і радий був би погубити всіх і кожного, але владу набуває лише над тими, хто добровільно відвертається від істини.

- А чи були забобони у біблійної людини? Чи є такі приклади в Старому або Новому Завіті?

- Забобони - постійний супутник людства, протягом всієї його історії. Як вже сказано - де не було справжньої віри, там утворену порожнечу забобони заповнюють негайно. Якщо говорити про старозавітні часи, то найяскравіший приклад забобону – поклоніння золотому теляті. Та й взагалі язичництво як таке – все марновірство за природою своєю від початку і до кінця.

- Сучасне суспільство відрізняє жорсткий прагматизм і досить високий рівень освіти. Сьогодні воно схильне до забобонів більше чи менше, ніж раніше?

- Думаю, більше. Віри стало менше, а життя все напруженіше, складніше, звідси - страхи, а від страхів - бажання закритися, захиститися від них. І звідси - всілякі забобони. Звідси ж і захоплення всілякими магами, екстрасенсами і чаклунами. Причому досвід свідчить: до забобонів у рівній мірі можуть бути схильні як люди з мінімальним освітнім рівнем, так і ті, що мають вчені ступені. Тому суть не в освіті, а в тому, чи живе людина життям внутрішнім, життям духовним, чи має здорові і правильні поняття про Бога, про життя тимчасове та вічне, про цей світ, людей і про себе саму.

- З історії ми знаємо, що із забобонами боролися здавна. Так, Морським статутом Петра I за релігійне марновірство визначалася смертна кара, за просту оману і повір’я - публічне церковне покаяння. Як бачимо, наші пращури ясно усвідомлювали, що релігійна віра і марновірство - поняття абсолютно різні. Чому сьогодні ці поняття перемішалися ?

- Думаю, що в першу чергу винні в цьому десятиліття богоборчої влади, протягом яких народ був відірваний від Церкви, від віри як такої. Ми провалилися в якусь страшну безодню духовного невігластва, і якщо і вибираємося з неї сьогодні, то дуже дрібними кроками, дуже поступово.

- Звідки до нас потрапили забобони? І чому вони такі «живучі» в народі?

- Який механізм поширення чуток? Знаєте відомий вислів - «одна бабка сказала»? Ось і тут те ж: одна бабця сказала одне, інший авторитетний дідусь інше... І пішло передаватися з вуст у вуста, перетворюючись поступово в цілий неписаний звід переказів старців і стариць. А є ж відомий духовний закон: «чого боїться безбожний, те прийде на нього». Спіткало когось, потім ще когось - і ось «прикмета» готова.

- Досить дивно спостерігати, коли зріла людина вірить у безглузді речі. Розсипана сіль і розбиті дзеркала терзають життя багатьох людей. А передавати через поріг бояться як старенькі, так і цілком сучасні люди. Як бути з цим?

- Я думаю, боротися із забобонами як такими – не найбільш перспективне заняття. Боротися треба з породжуючим їх безвір’ям. Заступить на його місце віра, і забобони самі зникнуть. Хоча і в кожному окремому випадку треба роз’яснювати, з терпінням і любов’ю, що не залежить життя людини і сама людина від якихось формальних і вкрай несерйозних зовнішніх ознак і прикмет, що всі ми - в руках Божих, і навіть волосся з голови людини не впаде без волі Господа на землю.

- Багато забобонів пов’язано з магією чисел: днями, числами і місяцями. Є люди, які до сліз засмучуються, якщо їм трапляється 13-е місце, а вже якщо 13-е число збігається з п’ятницею - взагалі можна чекати катастрофічних речей... - І, проте ж, війни починаються не за розкладом, не по п’ятницях неодмінно, не 13 числа і не в 13 годині... І злочини скоюються в будь-який день тижня і будь-який час доби. І вмирають люди не за «розкладом».

Що тут говорити - якщо немає у людини страху Божого, то боятися вона буде всього - і кожного числа, і кожного «загрозливого» збігу обставин, і кожного шороху, і кожної тіні...

- Багато людей, які відвідують церкву вже не перший рік, і не здогадуються, що у своєму духовному житті вони часто керуються зовсім не вірою, а чистим марновірством. Яким чином забобони приживаються в церковному середовищі ?

- На жаль, не кожна людина, що навіть регулярно відвідує храм, прагне по-справжньому глибоко і ґрунтовно дізнатися про свою віру. Повірте: якщо християнин часто сповідається і причащається, не носить виникаючі питання у собі, а прагне вирішити їх з духівником, якщо він читає святих отців – вдумливо і серйозно, - то в його серці, в його житті забобони ґрунту для себе не знайдуть. І навпаки...

- Передавати свічку в церкві тільки правою рукою і через праве плече, не можна переставляти раніше поставлені свічки, таїнство Єлеопомазання можна приймати тільки перед смертю і т. д. Що це? Звідки з’являються такі забобони?

- З того ж самого джерела - «одна бабка сказала». З числа тих самих «бабок», на яких так часто скаржаться люди, що вперше приходять до храму. Чому сказала? А просто тому, що їй так здалося, вона так думає. Людина ж, яка ще нічого в Церкві не знає, часто сприймає подібні «одкровення» як якесь таємне знання, яке дуже легко приймається їм на віру.

- Навіть ставлення до церковних речей (ікони, свята вода, свічки) може стати забобонним. Людина бездумно покладається на якийсь священний предмет: поясок, ладан, кулон з образом святого і не згадує при цьому про Бога. Де логіка?

- Логіка проста: немає віри, є надія на якусь магічну силу «особливих речей», «особливих молитов», «справжніх батюшок», «правильних храмів» і т. д.

- Святі Отці Церкви називали забобони «диявольською гординею». Чому вони були настільки категоричними?

- Тому що ці самі забобони калічать душу людини, встають між нею і Богом, немов стіна. Вони ж - привід для зовнішніх критиків Церкви для насмішок і лихослів’я. А інколи - і темний дрімучий ліс, через який важко пробратися і розумній, і добре наміреній людині, яка робить в церковному житті перші кроки.

- Буває, що прикмети збуваються, і тоді людям складно пояснити, що марновірство - це помилка...

- Я не думаю, що збіги, які час від часу трапляються, треба розуміти саме так: «прикмети збуваються». Якщо людина уважна до себе, якщо вона не чужа логіці і здоровому глузду, то обов’язково побачить ті причинно-наслідкові зв’язки, які зумовили ту чи іншу подію або збіг. А якщо немає ні логіки, ні здорового глузду... Тоді, звичайно, важко буває втовкмачити людині, що чорна кішка і невдалий день ніяк не пов’язані.

- Як переконати забобонну людину? І чи потрібно це робити?

- Постаратися переконати однозначно потрібно. Але далеко не завжди це можливо. Знову ж таки це питання не стільки забобонів, скільки відсутності віри. Наскільки близька людина до набуття справжньої віри, настільки можливо переконати її не вірити в «прикмети».

- Наскільки небезпечні забобони ?

- Крім того, що марновірство саме по собі досить тяжкий гріх - гріх не тільки неправильної віри, а й по суті недовіри Богу, воно ще й змушує людину здійснювати різні помилки. Відмовлятися від корисного, навіть необхідного, братися за щось ризиковане, сваритися з близькими людьми - і все через якісь нічого не варті, порожні причини. І цього мало. Забобонна людина - завжди легка здобич для диявола, слухняна іграшка в його руках. Ворогові нашого спасіння дуже легко плутати і збивати таку людину з пантелику, морочити їй голову, губити її душу. Можна сказати так: забобони - ті ниточки, за які він смикає, підбиваючи полоненого ними до краю прірви.

Перекладено з samaryanka.in.ua

подано за матеріалами  газети "Світло Православ'я"