7
найпоширеніших забобонів про Причастя
Забобони в церковному
житті: звідки вони беруться і як їх розпізнати? Дотримання яких «правил»
поведінки до і після Причастя є не лише малоістотним, але й шкідливим?
Для християнської
свідомості забобони - це щось протиприродне. але, на жаль, навіть серед людей,
що приступають до Причастя, вистачає тих, хто ще не розлучився з язичницьким
світоглядом. навіть, приступаючи до великої святині, приймаючи у себе Плоть та
кров Христову, така людина не скидає старий забобонний одяг, а стає носієм
«гібридної», як кажуть соціологи, релігійної свідомості. вона, начебто, й
православна за формою і навіть трохи за змістом, але з елементами
язичництва. але як не можна бути трішки
вагітною, так не вийде бути трішки православним.
Якщо ми називаємо себе
християнами, тоді в нас не повинно бути місця для забобонної свідомості. Як
жартував митрополит Антоній Сурозький: «Якщо бачу, що чорна кішка хоче
перебігти мені дорогу, я даю їй це зробити, а раптом вона забобонна».
Ось кілька найпоширеніших
прикладів забобонів, які стосуються Причастя.
1. У ніч після Причастя спати не можна -
розгубиш всю благодать. Тут наявне механічне розуміння Таїнства, де благодать
сприймається, як якась енергія, яку можна черпати автоматично. вдень благодать
працює, а у вісні витрачається даремно. але Церква - це не магазин, а благодать
- не товар. Життя з Богом, уподібнення Христу - мета християнина, і все, що
даровано Церквою, в тому числі й Таїнства, служить для встановлення або
підтримки зв'язку з цим і вдень, і вночі.
2. Перед Причастям
після полуночі не можна ковтати слину і чистити зуби. Це не стільки забобон,
скільки перестраховка від порушення форми здійснення Таїнства. Мовляв, якщо
проковтнув слину, то таїнство не буде дійсним. у «Пам'ятці християнину, який
бажає приступити до Святої Чаші для причастя Животворящого Тіла і крові
Христових» є з цього приводу наступне повчання: «...якщо хто-небудь, постуючи
для прилучення Святих Тайн, вмиваючись або перебуваючи у лазні, проковтнув
трохи води, чи повинен такий причаститися? Як відповідає у своєму канонічному
посланні святитель Тимофій Олександрійський: «Повинен. Бо інакше сатана,
знайшовши можливість віддалити його від Причастя, частіше буде робити те ж
саме».
3. Благодать Причастя «діє» 6 тижнів. Є ще
варіації на цю тему, коли говорять, що три дні після Причастя диявол не може
підступити до людини. Ці числові характеристики побудовані за класичною
забобонною схемою: автоматично убезпечити себе від тривог. В даному випадку 6
тижнів можна розслабитися, а потім знову до церкви за благодаттю.
4. Після Причастя не
їдять виделкою, щоб благодать не проколоти. анекдотичне марновірство, яке не
потребує коментарів з причини свого повного безглуздя.
5. Після Причастя
позіхати не можна - Святий Дух вилетить, а біси залетять. у цьому марновірстві
відображено примітивне уявлення про Духа Святого. Крім того, якщо біси так
легко опановують нещасним християнином після Причастя, тоді вже краще взагалі
мовчати, не відкривати рот, не їсти й не пити. Залишається ще питання, чому біси
влітають тільки через рот, а не через вуха, наприклад, і чому саме під час
позіхання?
6. Причастя потрібне
для очищення організму та для підняття гемоглобіну в крові. Тут яскраво виражена
відсутність релігійної свідомості. Замість Бога людина шукає ліки, а Причастя
сприймає як магічний обряд. Схожим чином мислять ті батьки, які приводять своїх
дітей на Причастя лише з метою «щоб не хворів».
7. Причастя у архієрея
сильніше, ніж у простого священика. Людина намагається таким чином «посилити»
Таїнство. адже це набагато легше, ніж гідно підготуватися до прийняття Святих
Дарів.
Всі ці забобони
об'єднує ще одна спільна риса - віра не в Бога, а в магію, в алгоритм дій, який
допомагає сам по собі. від нас - ритуал, нам - благодать. відходить на другий план зустріч з Богом, спілкування
з ним, порятунок - це все дуже складно і незрозуміло. Зручніше мислити так: «Ми
ж постили три дні! Подавай нагороду!».
Ця психологія обміну -
ще одна риса язичницької свідомості. Саме такий формат відносин прийнятий у
стосунках з ідолами. Язичник приносить жертву божкові і встановлює з ним якийсь
договір, за яким той тепер зобов'язаний допомогти йому в полюванні. не вийшло з
полюванням, божка можна й відлупцювати. У християнстві інакше нам потрібен
Господь кожну секунду нашого життя, і ми докладаємо всі зусилля, щоб бути
з ним. Саме Господь, а не благополуччя,
яким він нас щедро обдаровує. апостол Павло писав про жагу Бога, яка
перевищує жагу життя: «бажаю померти та бути з Христом, бо це значно краще» (Флп.1,23).
і коли в центрі життя звільняється місце для Христа, тоді йдуть звідти забобони
та спроби маніпулювати обставинами свого життя через виконання безглуздих дій.
За матеріалами газети
«Світло Православ’я» № 9 (192) 2012 підготував свящ. Іван
Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП
|
