ВЕРБНА
НЕДІЛЯ АБО ВХІД ГОСПОДА ІСУСА
ХРИСТА В
ЄРУСАЛИМ
В останню
неділю Великого Посту Церква святкує урочистий вхід Ісуса Христа до Єрусалима. А напередодні, в
суботу, велике чудо сотворив Господь у Віфанії — воскресив мертвого Лазаря,
який уже чотири дні лежав у гробі. Більшість людей повірила в чудо й чекала
Ісуса в Єрусалимі до свята Пасхи. Начальники ж
іудейські, фарисеї і книжники, сповнені злості і заздрості, вирішили убити
Ісуса Христа. Вони віддають
розпорядження знайти того, хто Його їм видасть.
Відаючи, яка
доля чекає на Нього в цьому місті, Господь не змінює свого наміру. Ісус разом з
учнями вирушає до Єрусалима на свято Пасхи. Наблизившись
до міста, де, як Він знав, на Нього чекали страждання і смерть, Господь наказав
двом своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете
прив'язане осля, що на нього ніколи ніхто не сідав із людей. Відв'яжіть його і
приведіть. Коли ж вас хто запитає: «Навіщо відв'язуєте?», відкажіть тому так: «Господь
потребує його» (Лк.19.30-31).
Вони виконали
це Його прохання і привели осля. Постеливши свою одежу на осля,
посадили на нього Ісуса. По дорозі Його зустрічало багато народу. Люди з
пальмовим гіллям виходили до Нього й вітали: «Осанна! Благословенний, хто йде в
Ім'я Господнє! Цар Ізраїлів».
Як відомо,
кінь є символом війни, бо на війну воїни колись вирушали на конях, а осел є
символом миру, бо він надто повільний і придатний лише для роботи в мирний час.
Коли цар повертався з військового походу, то звичайно їхав на коні. Іудеї чекали
царя-завойовника, але Христос в'їхав до
Єрусалима верхи на ослі, мирній тварині. І вся проповідь Ісуса Христа була про царство миру і любові між
людьми, яке від землі веде до вічності.
Люди думали,
що Ісус Христос прямує до
Єрусалиму, щоб стати царем, тому й зустрічали Його вигуками, якими завжди
вітали царів. А коли увійшов Він до Єрусалима, то завирувало місто, питаючи:
«Хто Цей?» Люди ж казали: «Цей є Ісус, Пророк з Назарету Галілейського». Коли ж Він,
наближаючись, побачив місто, то заплакав за ним і провістив: «О якби ти хоч
цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане
це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать, і обляжуть
тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти
в тобі, і не позоставляють каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин
твоїх» (Лк.19,41-44).
І увійшов Він
у храм, повиганяв з нього торгашів, кажучи до них: «Дім Мій — дім молитви, а ви
з нього зробили печеру розбійників». Кожного дня Він у храмі навчав. А
первосвященики, книжники, фарисеї замишляли, як Його вбити, але не могли
нічого вдіяти, бо всі люди горнулись до Нього і слухали Його.
На Україні
напровесні починає цвісти лише верба, тому у день славного входу Ісуса до
Єрусалиму Церква святкує Цвітну, або Вербну, неділю, в яку освячують у церкві
гілочки з лози або верби і роздають людям. Вербу
святять в церкві під час святкового богослужіння. Після читання Євангелії
священик здійснює кадіння верби благоуханним фиміамом, читається молитва і
окроплюються гілки святою водою.
Звичай
святити вербу — дуже старий, бо вже в Ізборнику (1073 р.) згадується «Празндникь Вербьньї». Згадує про вербу і Данило Паломник
(1095-1103рр.), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Йорданову
превисоко, яко вербіє есть и подобно».
Тропар свята: Загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи, з
мертвих воскресив Ти Лазаря, Христе Боже. Тому і ми, як ті діти, несучи знамена
перемоги, виголошуємо Тобі, переможцеві смерті: спасіння в небі, благословенний
Той, Хто йде в ім'я Господнє [1.с.23-25].
Вербове дерево мало і має для українців велике
значення, адже в давнину в часи язичництва верба була символом Всесвіту і
вважалася священним деревом і тому зберегла до цього часу численну символіку.
«Верба, як уже зазначалось, у прадавній релігії наших предків символізувала
організовану ділянку Всесвіту, тобто Галактику (Чумацький шлях), отже й
Сварога, Берегиню, Дерево життя (Райське дерево). Донедавна на традиційному
українському подвір'ї вербу висаджували біля хати так само обов'язково, як і
калину» [2.с.39]. Тому з
давніх давен в Україні є досить відомою приказка: «Без верби і калини немає
України».
Відомості про вербу можна знайти і в Святому Письмі.
Зокрема в книзі Левіт 23.40, в Псалмі 136,2, Ієзекіїля 17.5.
Як вже було
сказано, що верба, як символ збереглася і в християнстві і їй присвячена 6
Неділя Великого Посту це Вербна неділя. Ця назва пішла від того, що юдейський
народ з фініковими пальмами, які носять назву єрусалимської верби так званої
«іви» - зустрічав Ісуса Христа за 6 днів до хресної смерті, це свідчить
євангелист Іоан Богослов в своєму євангелії (Ін.12.12-13).
Прийнявши
християнство український народ зберіг благочестиву традицію освячення верби,
але з своїми особливостями. Після освячення народ злегка вдаряє один одного і
промовляє слова, які в різних регіонах промовляються по різному. Професор
Степан Килимник наводить декілька:
«Не я б'ю, верба б'є,
За тиждень Великдень!
Будь здоровий як вода,
Будь багатий як земля!»
Або: «Не я б'ю, верба б'є,
За тиждень - Великдень!
Не вмирай, не вмирай,
Великодня дожидай!».
Або:
«Не я б'ю, верба б'є,
За
тиждень - Великдень!
Недалечко
- червоне яєчко!»
Або
таке: «Будь великий, як верба,
А
здоровий, як вода,
А
багатий, як земля!»
Бити свяченою галузкою верби, звичай ще
дохристиянський: він має на меті передати тому, кого б'ють творчої розбудженої
енергії та здоров'я» [3.с.29-30].
Вербою б'ють,
щоб здорові , веселі та багаті були, дітей, щоб були сильні та добре росли та
сприймали життєву силу весни. Верба - символ весни, символ духовного
відродження. Вона ховає в собі листя, але ще не випускає його, і тим дає
зрозуміти нам, що наша радість від свята Входу Господнього в Єрусалим, або як в
народі кажуть Вербної неділі неповна, що це тільки початок великої пасхальної
радості.
В народних
повір'ях верба має важливе значення. Можливо це тому, що вона одна із перших
розвивається і оживляє, даючи перші пушисті котики, які за віруваннями деяких
людей являються цілющими засобами від багатьох недуг. Досить поширеним явищем в
наш час є те, що люди після освячення ковтають вербові котики, щоб не боліло
горло.
«Верба має
велике значення в народній медицині. Виваром свяченої верби мочать голову і цим
лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та
ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а
горілку настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворювань» [4.с.248].
Верба є
улюбленим деревом українців. «Вербою в давнину обсаджували криниці та водоймища,
щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова». Це
роблять і до теперішнього часу . Але найбільше значення народ надає свяченій
вербі. Після освячення вербу садять на городі на щастя молоді і коли верба
приймається, то дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться
і будуть здорові. Існує повір'я коли зберігати освячену вербу за образами, то
вона відвертає бурю, громовицю та охороняє хату від злих сил. Гілкою освяченої
верби на Юра (6 травня ) вперше виганяють худобу в поле, на пасовище, злегка
торкаючись нею худоби, щоб здорова була і плідна, і щоб була у тілі. Вербою в
давнину відводили грозові хмари - кивали вербою свяченою в бік хмар і відводили
громи і град. Сухою торішньою вербою розпалювали піч під великодні баби -паски.
У багатьох місцевостях освячену вербу клали покійникові в домовину»
[5.с.30-31].
Свячена верба є
нагадуванням нам про вічне життя , яке дарував нам Христос.
Як
було сказано, освячена верба користується великою пошаною серед народу: «Гріх
ногами топтати свячену вербу, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно
залишилося після освячення, палили на вогні, щоб боронь Боже під ноги не
потрапило». Але зовсім інакше ставлення було в народі до неосвяченої верби:
«Верба не дає жодного плоду. Тому вона стала символом не плідності. «Грушки на
вербі» - це небувальщина, вигадка. «У нього на вербі грушки ростуть» - кажуть
про людину, що оповідає неймовірні речі. Сюди й відносяться приповідки:
«Гарбуза наїсися, на вербу подивися ,то зараз знову будеш голодний». Проте «ховатися
під вербами», що дають добрий, але небезпечний захисток, значить вести розпусне
життя. Тому верба робиться і символом небезпечного, чи незаконного кохання.
Тому й Шевченко писав: «Не стояла б до півночі з милим під вербою»
[6.с.37].
Тому,
доки існуватиме українська нація, доти першим провісником весняного пробудження
в нас буде шанована верба, яка після освячення в церкві стає невід'ємним
атрибутом як в духовному так і в побутовому житті українців.
Використана
література
1.
Кислашко
О., Кислашко Я. православні свята та народні звичаї. Київ, 2003.
2.
Братко-Кутинський
О. Символіка світобудови. Українська традиція. // Людина і світ, № 10-11, 1991.
3. Килимник С.
Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Т.4 , - К., 1994.
4. Воропай О.
Звичаї нашого народу. - К., 1993.
5. Килимник С.
Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Т.4 , - К., 1994.
6.
Килимник С. Український рік у народних звичаях
в історичному освітленні. Т.4 , - К., 1994.
Свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП
|