ПРОПОВІДЬ НА 5-ту НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

       В п’яту седмицю Великого посту в останній раз у цьому році читається покаянний канон святого Андрія Критського і закривається книга цього великого канону до наступного року. І повчальні слова цього канону почують вже тільки ті кого Господь благословить зустріти Великий піст у наступному році.

       Дуже багато раз при читанні цього канону ми повторяли слова: «Помилуй мене Боже» і при цьому ніби бачили, як розкривається згорток всього нашого життя: не тільки від народження і до сьогоднішнього дня кожного з нас, але і до дня смерті і далі дот дня останнього і страшного суду Божого.

       Як починалося наше життя? Плачем. І не було б страждання породіллі та народженого якщо б не було провини і нечистоти. Виникає питання якої? Що спонукало нас новонароджених немовлят розпочати своє життя плачем? Адже ані пам’яті, ані розуму у нас ще немає. Взивала наша природа через її внутрішню недосконалість від того, що кожний младенець народжується з печаткою спадкового гріха наших прародичів із схильністю до гріха, яку успадкував кожний з нас від своїх праотців. І коли ми оскверняємо своє життя багатьма гріхами, то ми згадуємо, що ми народжені із схильністю до гріха, і наш обов’язок перебороти цю схильність до гріха, і якщо ми не змогли цього зробити – то низько опускається наша голова і при згадці першого дня нашого народження із серця виривається молитовний стогін: «Помилуй мене Боже, помилуй мене». Поглянь Боже, на твоє бідне створіння, котре народилося із схильністю до гріха, котре за довгі роки земного життя не змогло стримати себе від цієї гріховної схильності і тепер лякається Твого праведного суду і через безмежне Твоє милосердя помилуй його!

       Поки ми, дорогі у Христі брати і сестри, були ще істотами без свідомості та почуття, Господь Бог, наш люблячий Отець, увів нас в середовище Своєї Святої Церкви, дарував кожному з нас щастя отримати благодать святого Хрещення. В святому Хрещенні Свята Церква змила з нашої душі ту печатку залишків спадкового гріха наших прародичів, перших людей. Вона зробила кожного з нас чистими, вона зодягнула нашу душу в ангельські одежі, вона опечатала нас знаком святого Хреста, омила освятила нас і для того, щоб зміцнити наші духовні сили, в святій тайні Миропомазання дала нам дари Святого Духа, котрі зміцнювали нас для духовного життя, на боротьбу із спокусами і пристрастями.

       І ось коли перед кожним з нас розкривається прожите життя, коли кожен з нас згадує проте, що ще в дитинстві почали оскверняти свою чисту і білосніжну одежу безсмертної душі – говорити словами неправди, проявляти своє озлоблення, лінивство, непослух, коли згадується дитинство з його, хоч і дитячими гріхами, але вже з розпочатою волею схильності до гріха, – в серці кожного з нас підноситься знову теж моління до Господа: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене».

       Проходили дні нашого дитинства і юності. В ці роки ми були подібні до наших прародичів, перших людей в раю коли вони були невинні, коли ще не згрішили; перед ними було дерево, з котрого Бог заборонив зривати плоди. І перед кожним із нас стояло і стоїть дерево гріхів та пристрастей, з котрого воля Божа, заборонила зривати ті плоди які гублять наші безсмертні душі. І думаючи про свою юність, багато хто з нас готовий бити себе в груди, згадуючи які ми були безтурботні та легковажні, як не задумувалися над тим, для чого повинна жити людина, і як від днів дитинства та юності не привчили своє грішне серце виконувати волю Божу і зберігати його в чистоті.

       І можливо, багато хто з нас хотіли би повернути безповоротно свою минулу юність, щоб заново розпочати своє життя, щоб не було в серці тих гріхів, і пристрастей, котрих так багато наростає в душі кожного з нас, – але залишається тільки говорити, молитися Господу Словами пророка Давида: «Гріхи юності та несвідомості Господи, Ти не пом’яни». І знову із нашого серця лине це молитовне зітхання: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене».

       Для багатьох з нас настали або настають, або вже пройшли зрілі роки – роки коли ми свідомо дивимось навколо себе, коли ми православні християни, навчаємось Святою Церквою, її проповідями, святим Божественним словом того як жити і дивитися на своє життя, як підготовку до вічного життя, як потрібно берегти свою душу. Коли ми дивимось на свої зрілі роки в котрі ми повинні свідомо мужньо боротися з недоліками та пристрастями, коли повинні благорозумно вживати дари котрі посилає Господь, і з терпінням переносити удари життя, – коли ми думаємо про ці роки нашого життя, чи досягнули ми їх, або переступили в роки старості, знову ж таки з глибини серця готове вирватися молитовне зітхання котре святий Андрій Критський вкладає в душу і серце кожного з нас: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене».

       Ми знаємо волю Твою Господи, ми хочемо робити добро, а робимо далі зло. Ми знаємо, що ми не йдемо тим шляхом, по якому повинні йти. І скільки разів ми давали обіцянку не повторяти своїх гріхів, не оскверняти свою душу і знову ми порушуємо цю обітницю. Коли ж закінчиться ця боротьба нашої совісті з нашими пристрастями? Коли буде кінець цього полону гріхів та пристрастей? Ось і несеться стогін до Господа із нашої душі: О Господи доторкнись моєї гріховно люблячої душі, щоб вона більше не служила гріху, щоб не йшла по цій дорозі, тому що моє серце знає, що ця дорога веде до вічної загибелі. Адже в гріхах ми гноїмо свої безсмертні душі, ми топимо їх у хвилях пристрастей і беззаконства, і змушені будемо відповісти перед Тобою Господи, на останньому і страшному суді.

       І ось настануть, а для багатьох із нас вже настали, роки старості. О як безплідно прожите нами життя? Що зроблено для вічного життя? Що зроблено для спасіння нашої грішної душі? І як використати цей залишок днів нашого земного життя? В ці дні що нам залишилися тут на землі в гірких сльозах розкаяння чинімо діла любові та милосердя, щоб очистити свої серця від скверни. А якщо ми не будемо каятися то наші пристрасті будуть надалі над нами панувати і надалі наші очі будуть засліплені гріхом. Із глибини наших душ знову підіймається стогін до Господа: здійми Господи це засліплення з очей наших і дай нам залишок днів наших віддати Тобі, а душам нашим допоможи відкинути ті гріхи котрими ми все життя оскверняли себе і в котрих ми не вміли принести такого покаяння котре навіки згладило би ці гріхи із наших сердець.

       І настане останній час земного життя кожного з нас. Лікарі вже будуть безсилі. До нас вже буде наближатися смерть. Якщо Господу буде вгодно виявити нам щастя, що підійде священик із Святими Тайнами, щоб відпровадити у життя вічне. І який молитовний стогін понесеться до неба із серця вмираючого, як не той котрим святий Андрій Критський повчає нас багаторазово взивати до Господа: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене». Вияви мені Господи, в цей смертний час Своє милосердя, щоб моя грішна душа покинула тіло з почуттям благорозумного розбійника, з його покаянням, з його вірою і його надією на Твоє милосердя!

       Закінчиться земне життя і якщо наша душа захоче принести, визнання своїх гріхів, покаяння – але вже ніхто цієї сповіді не прийме. І можливо, дуже захочеться людині повернути хоча б годину, хвилину земного життя, щоб у цей час, поки ще не закриті двері милосердя Божого і відкриті двері покаяння, заплакати гіркими сльозами за свою погибаючи душу. Буде пізно: вже буде закінчене земне життя і не тільки однієї години, але й хвилини повернути ніхто вже не зможе.

       І настане час, коли Господь накаже нашому тілу, перетвореному у порох, піднятися, з’єднатися з нашою безсмертною душею і повелить нам стати перед Собою, перед лицем своїх ангелів, перед лицем незчисленної кількості вірних Божих дітей, святих угодників Божих, вірних Господу простих людей, котрі вміли жити та вмирати з Господом в серці, – стати перед ними із своїми багаточисельними сквернами. І в час останнього і страшного суду із нашої душі чи не ці слова вирвуться до Праведного Судді: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене». Це вже буде останній заклик, який тільки може бути звернений до Господа, бо цей суд буде останній, а після нього буде або радість вічна для вірних дітей Христових, або скорбота вічна для нерозкаяних грішників і для тих, хто відштовхнув руку Христову від себе і хто жив без Христа і помер без Нього.

       Ось так дорогі брати і сестри, молитовне зітхання святого Андрія Критського: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене», розкриває перед кожним із все наше життя від початку до кінця і до останнього страшного Божого суду.

       Що Господь скаже про кожного з нас – це Його свята воля. Але поки ми живемо, поки ми ходимо по землі, поки ще Господь дарував нам ці великі спасительні дні покаяння у Великому пості, принесімо покаяння Господу, зі сльозами. Не будемо соромитися цих сліз – ці сльози невидимо збирає наш Ангел Хоронитель – заплачмо гіркими сльозами за наші прогрішення із цими сльозами припадімо до Господа з молитвою проте, щоб Він перш ніж ми не загинули для життя вічного, спас нас Своїм милосердям, покрив Своєю любов’ю нашу душу котра плаче перед Ним, і в житті вічному і на страшному Своєму суді, не згадав проті гріхи, в котрих ми тут з плачем приносимо Господу своє розкаяння.

       До наступного Великого посту ми не почуємо цих молитовних зітхань. Але нехай ці слова покаянного канону ніколи не вмирають у наших серцях не тільки у дні Великого посту коли ми приносимо покаяння, але нехай ніколи не затихають у продовж нашого земного життя ці слова молитви, з котрими ми просимо собі у Господа прощення гріхів і помилування в житті вічному.

       І всім нам нехай Господь дарує в дні Великого посту принести до Господа свою душу котра кається і зі сльозами плаче за свої гріхи, щоб ці покаянні сльози на віки вічні омили всю нашу гріховність і ми стали на суд Божий чистими від усякої гріховної скверни.

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП