МОЛИТВА
 Молитва – це прагнення
людської душі до Бога, сердечна розмова людини з Богом. У Старому і Новому
Завітах є безліч вказівок про необхідність молитви і про її високе значення. Це
підтверджується прикладами Спасителя і Його апостолів, які проводили іншу частину
свого життя в молитві і були впевнені, що молитва є піднесення розуму і серця
до Бога. Вона являється вірною обороною проти всіх хитрощів ворога людського –
диявола. Молитва – утвердження миру, просвічення розуму, руйнування печалі,
утамування гніву, заступниця засуджених, відрада ув’язнених, спасіння тих, хто
гине.
Із Святого Письма ми
дізнаємося, що молитва спасла Ізекію від смерті, а Іон і- влаштувала
пристановище в череві кита. Молитвою святою Ілля зачинив небо. Ілля був
чоловік, подібний до нас і молився, щоб не було дощу «і не було дощу на землі
три роки і шість місяців» (Як 5,17). Коли навіть і самі святі апостоли не могли
вигнати нечистих духів, то Господь сказав їм: «Цей же рід виганяється тільки молитвою
і постом» (Мф. 17, 21).
Немає нічого ціннішого
молитви в житті людини, вона і неможлове робить можливим, важке-легким,
незручне-зручним. Молитва необхідна для людської душі як повітря для дихання,
або вода для рослини. Хто не молиться, той позбавляє себе спілкування з Богом,
і таку людину можна порівняти з сухим, безплідним деревом, яке зрубають і
придатне воно тільки для вогню. Хто не молиться, той не отримує благословення
Божого на свої справи. Все це ми бачимо на прикладі Біблії.
Основні види молитв:
славослів’я, подяка, прохання. Молива поділяється на зовнішню і внутрішню, а також на домашню, суспільну і церковну.
Вищою із всіх молитв –
по тексту Святого письма-є молитва «Отче наш», по-іншому називається молитвою
Господньою. Вона являється зразком для всіх молитв, як виливаюча і з Пречистих
уст Самого Спасителя. В цій молитві скорочено викладені всі потреби.
Молячись, ми
спрямовуємо розум і помисли до неба і хочемо з’єднатись з Богом. В цей час
ворог людський – диявол – стає недоступним для наших помислів. Спокуси ворожі
під час молитви безчисленні, всі життєві турботи і негаразди наші – це якби
стіна зла, що оточує нас, про що свідчить Святий Іоан Ліствичник. «Початок
молитви – говорить він, – полягає в
тому, щоби відігнати помисли при самій їх появі, середина її є той стан, коли
розум наш не розсіюється думками, а звершеність молитви полягає у вознесенні до
Бога всього нашого єства».
Вкрай необхідним для
успіху молитви – прощення образ, навіть самих важких. Під час молитви треба
мати смирення і сердечне упокореня за свої гріхи. Якщо ми у своєму серці не
усвідомлюємо себе грішниками, то Бог не чує нас. Молитва, розчинена сльозами
смирення і покаяння, неодмінно буде вислухана: «Будьте смиренні перед Господом,
і піднесе Вас (Як. 4, 10), (Лк. 18, 14). Коли молився митар, він не смів навіть
і поглянути на небо, але вдаряючи себе в груди, сповідуючи свої гріхи, смиренно
просив помилування. Тоді як фарисей, перераховуючи свої добродійства, якби
вимагав від Бога для себе нагороди. Митар був помилуваний Богом, а фарисей –
осуджений. (Лк. 18, 10-14).
Під час молитви не
потрібно високо мудрувати, вважати себе праведним, не займатися багатослів’ям,
розмовляючи з Богом, щоби в словах не розсіювався наш розум, але із смиренням і
сердечним упокоренням безперестанно взивати до Бога про помилування і допомогу
на нашому важкому життєвому шляху. Одне слово митаря, яке сказане ним із
глибини упокореного серця, умилостивило Бога, а багатослів’я фарисея –
посоромило його. Це знаходить підтвердження в Книзі пророка Ісаї: «А ось на
кого я спогляну: на смиренного і сокрушеного духом і на того, хто тріпоче перед
словом Моїм». (Іс. 66,2). Перебуваючи у молитві довгий час, не можна не
побачити результату, тобто плоду, молитви, тим більше утверджувати, що ми
нічого не придбали і нічого не виправили, тому що перебування в молитві є вже
придбання і виправдання. Адже кожен із нас розуміє: щоб добитися (досягнути) чого-небудь в житті,
необхідне терпіння і зусилля розуму і серця.
Щоб ми не робили,
частіше потрібно призивати ім’я Боже і за все дякувати Богові – за радощі і
скорботи, враховувати, що все посилається нам для нашої користі. Тоді
освятиться наше життя і буде непристанною молитвою. Про це говорить апостол
Павло: «Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу
Божу» (Кор. 1, 10, 31).
Потрібно молитися не
тільки тоді, коли є розположення до молитви, але і тоді, коли лінивство, сон,
турботи і марнота віддаляють її від нас. Тоді молитва проходить небеса і
предстає перед Престолом Господа. Із соборного послання апостола Якова: «Але
нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається,
подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває. Нехай не думає така
людина одержати що-небудь від Господа»
(Як. 1, 6-7) – дізнаємось, що
коли ми, молячись, просимо про що-небудь у Господа, потрібно здійснювати це з
вірою. Тільки по мірі віри ми удостоюємося благодаті Божої. Все, чого тільки не
попросимо у Господа з вірою, завжди отримаємо. Ці слова Христа Спасителя
читаємо у Євангеліста Матфея: «і все, чого тільки не попросите в молитві з
вірою, отримаєте» (Мф.21, 22).
Коли ми маємо якусь
скорботу, то, звичайно, ділимось нею один з одним, якби втамовуючи її. Для
людини, обтяженої турботами, немає кращої утіхи, як молитва. Скорбота приближує
людину до Бога і спасіння. Про це говорить Святе Письмо: «І призови Мене в день
скорботи: Я спасу тебе, і ти прославиш Мене» (Пс. 49, 15).
Митр. прот. Ігор Хай
За матеріалами сайту Φιλαδέλφεια
http://uaoc-uk.org/ подано свящ Іваном
Голубом.
|
