ПРОПОВІДЬ НА УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

       «Вища небес, в руки Сина сьогодні віддає душу, і з Нею наповнюються всі радості». Дорогі брати і сестри, чим зазвичай буває в нас день смерті?  - днем скорботи і нарікання, днем ридання і сліз. Нарікає вмираючий, відчуваючи на собі холодну руку смерті, що насильно розриває тісний, встановлений Богом союз душі з тілом. Нарікають ті, що оточують його бачачи перед собою страшне зло, яке вражає бідну людську природу: не говорячи вже про інші причини їх смутку і плачу.

       А що ж ми бачимо сьогодні – в день Успіння Божої Матері? Бачимо зовсім протилежне. Сьогодні і Та що відходить до Господа, а разом з Нею радістю сповняються всі; разом з Нею радіємо і ми, земнородні, радіють і всі сили небесні. День Успіння є найвеличнішим торжеством із всіх торжеств у житті і для Самої Богоматері, він є одним із найбільших торжеств, як для Церкви земної так і для Церкви Небесної.

       Від чого ж так сильно зраділо серце Богоматері, коли Вона тільки в пророчому видінні побачила Свою майбутню велич і славу? «Величай душе Моя Господа і возрадувався дух Мій в Бозі Спасі Моєму», – вигукнула Вона перед святою Єлисаветою, яка в перший раз назвала Її Благословенною серед жінок і Матір’ю Господа, – «бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось бо від нині прославлятимуть Мене всі роди» (Лк.1.46-48). Як же не радіти Їй у цей день з котрого починається саме виконання Її пророцтва. Правда частину цього пророцтва Вона бачила ще за життя. Так, Її величала жінка, коли захоплена дивними словами Того, що благоволив родитися від Неї, вимовила: «Блаженна утроба, що Тебе носила і груди, що Ти ссав» (Лк.11.27). Її прославляли і святі апостоли і багато святих жінок, котрі Його любили, прославляли Її і ті, кому Ісус Христос зіслав свою благодать і всі ті, котрі бачили в Ісусі Христі втіху Ізраїля, обіцяного Месію.

       Після вознесіння Господа на небо впродовж декількох років прославляла Її і вся перша Церква, яка день у день поширювалася і наповнювалася славою Її ангельського життя, коли новопросвічені християни із навколишніх і віддалених країн спішили в Єрусалим, щоб побачити Богородицю, як Небесне чудо, обцілувати Її найчистіші руки, котрими Вона носила Того Хто всіх носить словом сили Своєї.

       Але що означають всі ті прославлення в порівнянні з тим, які починаються від сьогоднішнього дня. Сьогодні при відході Її на небеса, незчисленна кількість досконалих духів єдиним голосом починають взивати до Неї: «Радуйся Всеблаженна». Сьогодні всі праведники та святі, що від віку спочили і від віку ще не бачили Її в перший раз благовійно кланяються їй та радісно прославляють Її все святе ім’я. Від сьогодні перед нею тремтить ад, як перед найсильнішою Володаркою неба і землі. Для Неї цей день Успіння був найурочистішим у Її земному житті.

       Без сумніву в Її земному житті був ще один світлий і радісний день, це воскресіння із мертвих переможця аду і смерті – Її возлюбленого Сина і нашого Господа Ісуса Христа. Однак, коли минуло сорок днів знову настала печаль розлуки з Божественним Сином. За свідченням Божественного Передання, Богомати дуже часто відлучалася на Єлеонську гору і зі сльозами цілувала сліди Його (Христа) ніг, що залишилися на камені в день Вознесіння. Там Вона молилась про день відходу від земного життя до небесного, щоб ніколи вже не розлучатися з Сином Своїм і Богом.

       І ось, накінець, після декількох років смутку наступає для Неї бажаний день. Хто не погодиться, що цей день Її Успіння такий же урочистий для Неї, як і день Воскресіння Її Єдинородного Сина? І хоч цей день Воскресіння Господа змінився для Неї смутком. То день Успіння не зміниться для Неї ніколи. За ним послідує ціла вічність, в котрій Вона безперестанку буде насолоджуватися спогляданням Свого Єдинородного Сина.

       Для нас, християн, сьогоднішній день повинен бути радісним тому, що сьогодні радіє Сама Пречиста Богородиця: «Не плачте, товариші та учні Христові, – говорить Вона святим апостолам, що чудесно зібралися для Її поховання – не плачте, і Моєї радості своїм смутком не розганяйте, але краще радійте разом зі Мною». Не плакати, а радіти з Нею Вона дозволяла всім християнам, у великій кількості тих, що зібралися з навколишніх міст для останнього на землі прощання з Нею.

       Свята Церква знаходить для нас сьогодні ще й інші причини для великої урочистості. Церква закликає: «Всяке земнородне сотворіння нехай радіє, це бо Діва дочка Адамова до небес відходить». Відходить не тільки душею, хоч і тільки це могло стати предметом радості. Смерть не могла втримати у собі Ту Котра сподобилася бути Матір’ю Життя; Її Божественний Син, Сам Воскрес третього дня із Своїм тілом вознісся на небеса, також і третього дня воскресив і Її і взяв до Себе. Відходячи на небеса душею і тілом Мати Божа підноситься на таку висоту, на котру ще ніхто з синів і дочок Адамових не піднімався і напевно не підніметься; скажемо більше, на котру не сходив і не зійде від віку і до віку ані один з найдосконаліших духів. І ніхто з нас, християн, не знає до якої висоти в лиці Пресвятої Діви піднесена сьогодні людська природа? До якого ступеня повинна простягатися і наша радість у сьогоднішній день?

       «В Успінні світу не залишила єси Богородице», - вигукуємо ми сьогодні разом із Святою Церквою, і цим виражаємо свою нову радість, нове торжество. «Не залишила світ»… Владичиця ще більше наблизилась до нього. Вона була близька до людей і тоді перебувала серед них, але була близька тільки до тих, котрі самі були близькі до Неї. Тепер же піднісшись на небеса, в силу даної Їй від Господа влади, вона дивиться звідти на всю вселенну і тому тепер для Неї всі близькі із Своїми потребами і проханнями. Тепер, ясніше і глибше бачачи всю глибину зла, що вражає земнородних і насолоджуючись всіма благами, які тільки має Небо, Вона повністю Своїм братам апостолам співчуває і допомагає як робила це у Своєму земному житті. Богородиця стала для нас спільною Матір’ю, Яка переважає всіх матерів Своєю любов’ю до нас; Вона наша Покровителька і Заступниця, що переважає всіх інших угодників Божих. Наблизившись після Свого Успіння до світу і до нас, Богородиця ще більше наблизилася і до Свого Сина. Від сьогодні Вона стоїть перед Його Небесним Престолом, бачить Його лицем в лице, розмовляє з Ним і тому зручніше може вмовляти Його і молити про наші потреби. Як же ж нам християнам не радіти в сьогоднішній день, і як в захопленні серця не повторяти: «Величають Тебе всі роди, Богородице Діво, блаженною Ти є і ми маємо Тебе як Покровительку, бо день і ніч Ти молишся за нас; тому оспівуючи Тебе взиваємо до Тебе: Радуйся благодатна Господь з Тобою!». Ось чому наша мудра мати Свята Церква, перед сьогоднішнім святом, як перед одним із своїх торжеств, встановила святий піст, щоб ми впродовж цього посту приготовили душу і тіло до найвищої радості.

       Так день Успіння Пресвятої Богородиці складає найбільшу урочистість не тільки для Неї і для нас, але й для Церкви Небесної, для ангелів та всіх святих на небі. «Твоє прославляють Успіння – взиває до Матері Божої Свята Церква – Престоли і Власти, Начала і Господства, Сили і Херувими, і страшні Серафими». І пояснює причину їх радості: «Богородиця бо, є спасінням всього людського роду». Насправді чи не всі вони є служебними духами, котрих посилають на служіння для тих хто хоче наслідувати спасіння. Тому для них дороге наше спасіння: Якщо, за словами Спасителя радість буває перед Ангелами Божими за одного грішника, що кається, і вступає на шлях спасіння, то яка ж радість буває в них, коли вони бачать когось із земнородних, душа яких після смерті возноситься на небо? І що ж сказати про їх премирну радість у день Успіння Божої Матері: «Дивне чудо, як Діва сходить від землі на небо», вони радісно промовляють: «Всецариця Богородиця прийде, візьміть ворота і Цю примирно підійміть, на Неї не можемо дивитися, і Тій гідну честь не можемо віддати».

       Так браття і сестри, не тільки один день Успіння Пресвятої Богородиці, але й у день успіння кожного істинного християнина буває днем великого торжества і для самого вмираючого, і для Церкви Небесної. Таким же світлим і радісним, в християнстві повинен бути день смерті для всіх і завжди, а не днем смутку і печалі, чи сліз, як в нас часто буває. І це залежить від нас і тільки від нас: найбільші бажання до нічого не приведуть, якщо ми не вирішимо виправити своє серце і жити надалі так, як належить істинному християнину.

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП