ДУХОВНА СМЕРТЬ

       Живу, ніби вмираю. Вмираю повільно наодинці мало не щодня. Існую, не дихаючи, немов завмер, зупинився десь на півслові, загубився в надрах безодні, заховався в страху невизначеності й зник...

       — Зупинись! — кличе голос внутрішньої самоти, здалеку, з глибини несвідомого. — Зупинись у гонитві і бездумності, блуканнях безбожності, в руїнах бездуховності. Зупинись, озирнись, роздивись, задумайся... Як живеш? Для чого? Кому на догоду? Зупинись перед тим, як остаточно підписати свій в ... Читати далі »