ПРОПОВІДЬ
У ВЕЛИКУ П’ЯТНИЦЮ
Возлюблені в Господі брати і
сестри! В ці святі хвилини, згадуючи покладення до гробу Пречистого Тіла
Спасителя і Відкупителя світу, Господа нашого Ісуса Христа ми з трепетом і
благоволінням схиляємо в молитві свої коліна коло Святої Плащаниці – образу
Господнього.
Не у відчаї та незнанні, через котрі так мучительно страждали праведні
Йосиф та Никодим і святі жінки мироносиці, стоїмо ми коло Святої Плащаниці.
Якщо вони разом з Божественним страждальцем хоронили і всю свою надію на Нього,
то ми знаємо, що Господь воскресне з великою славою! Ми підходимо до Святої
Плащаниці з гірким усвідомленням людської непостійності та двоєдушності, котрі
й привели до Голгофи: люди без страху розіп’яли свого Спасителя і Господа,
помилувавши розбійника Вараву. Зараз ми особливо глибоко відчуваємо неосяжну
силу Божественної любові до людського роду, дії котрої в Промислі Божому так
часто розуміються людиною погано, і вона часто тільки противиться її
спасительній дії, або часто і кривдить її.
Мучительно боляче і страшно усвідомлювати до якого омертвіння може
довести гріх людські почуття, до якої жорстокої безвідповідальності доводить людську
волю гріх: «Кров Його на нас і на дітях наших» (Мф.27.25), – проклинають себе і
своїх потомків учасники страшної Голгофської трагедії, лише б скоріше побачити
свою Жертву на Хресті. За що, чому? – щоб ніхто не смів турбувати їх совість,
не нагадував про гріх з котрим вони так зжилися. І коли на перекір всій цій
жорстокості лунають з хреста слова незлобивого Божественного Страждальця:
«Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк.23.34), – стає до болі страшно
і соромно підняти очі на увінчаного терновим вінцем, розп’ятого на хресті
Спасителя і Відкупителя світу, так беззавітно і до кінця люблячого і бажаючого
спасти загибаючу у гріху людину, ціною Своєї Хресної смерті утвердити
Воскресіння живих і мертвих. Так любити може тільки Бог. Але в закоренілих у
гріху серцях немає відповіді, немає співчуття: «Якщо ти Син Божий зійди з
хреста» (Мф.27.40) – чуються насмішки безумного натовпу. «Отче!... за них Я
посвячую Себе, щоби й вони були освячені істиною» (Ін.17.19) – відкриває
Господь свою невимірну любов, благодаттю цією людина не тільки отримує прощення
своїх гріхів, але й усиновляється Небесному Отцю – звершується неосяжне
обожествлення, здобуте жертовною Кров’ю Агнця. Ось дорогі брати і сестри
непрохідна безодня між нашою волею і волею Божою, для подолання котрої Любов
безконечна – Спаситель світу сьогодні покладається в гріб.
Вдивляючись в лик Спасителя світу, що лежить у гробі, – свідоцтво
страшної зневаги Божественної любові людиною – невільно здригаєшся від
усвідомлення, що й ми тим чи іншим гріховним вчинком без жалю наносимо
люблячому нас Господу нові рани і цим не раз зневажили священні обітниці, котрі
давали при Святому Хрещенні, в Таїнстві Покаяння жорстоко зрадили Його
Божественну любов, не з примусу чи насильства, але по своїй добрій волі.
Що можна сказати, чи відповісти в своє оправдання, коли оправдання
здається немає. «Якщо б Я не прийшов і не говорив їм, то немали би гріха; а
тепер же не мають виправдання в гріхах своїх» (Ін.15.22). Але коло Гробу
Спасителя серце наповнюється священною надією, бо є Його невичерпна Божественна
любов, котра розбійника, що розкаявся, в одну хвилину обдарувала вічним
блаженством: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк.23.43). Ця любов через ангела
сповістила жінкам мироносицям про перемогу над смертю поспішає покликати Петра
(Мк.16.7), щоб вилікувати його душевні
страждання в перші години преславного Воскресіння.
Пізнавши благодатну силу, красоту і насолоду Божественної любові,
афонський подвижник – старець Силуан вказує нам н неї як на священну надію
спасіння: «Багато думають: я нагрішив: вбивав, грабував, насилував,
наговорював, вів аморальне життя і багато чого іншого робив, і від сорому не
йдуть до святої тайни Покаяння. Але вони забувають, що всі гріхи перед Богом –
це капля в морі. О браття і сестри мої всієї землі покаймося поки є ще час».
Сьогодні дорогі брати і сестри, ми стоїмо коло Святої Плащаниці
священного нагадування Божественної Жертви, принесеної за гріхи всього світу, а
значить і за наші гріхи. Припадімо ж дорогі брати і сестри із щирим сердечним
покаянням до ніг, Божественного Страждальця і випрошуймо у Нього прощення.
Благаймо Його, щоб Він увійшов у «закхеєву храмину» - тобто в нашу убогу
вимучену гріхом душу і оживив та освятив її Своєю Божественною любов’ю.
І так дорогі в Христі брати і сестри, в ці святі хвилини стоячи коло
святого Гробу Спасителя, всією чистотою нашої душі, всією правдою нашої
совісті, всією нашою надією і всією теплотою нашої любові, зі сльозами щирого
розкаяння і за всі недостойні вчинені нами діла припадімо до люблячого нас
Спасителя і Відкупителя разом із святим апостолом Петром заплачмо перед Ним,
взиваючи із глибини душі: « Господи! Помилуй мене, впавши створіння Твоє.
Господи повір мені, що я щиро жалію за всі мої беззаконня. Господи! Повір мені,
що я всією душею прагну до Тебе. Господи! Повір мені, що я люблю Тебе». свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП
|