Про Великий Покаянний канон преподобного Андрія Критського.

       Перлиною Православного Богослужіння є Великий Покаянний канон святого преподобного Андрія Критського. Самим читанням цього розчуленого зову душі преподобного Андрія Матір-Церква закликає нас переосмислити своє життя.

       Великим цей канон називається головним чином через свою обширність. Якщо інші канони складаються із 30-ти тропарів, то Канон Андрія Критського складається з 250-ти. Також великим канон називається через великий і глибокий, сповнений розчулення зміст. Пошкоджений гріхами людей лукавий світ помилково вважає, що він здоровий, хоча потребує невідкладного лікування і дієвого оновлення від темряви гріхів.

       Справді це архітвір церковної поезії, твір глибоко духовний. Спробуймо і ми віднайтися в цих образах, в цих стихирах. Спробуймо віднайти в них правду про себе, про свою власну гріховність, про свою глибоку моральну й духовну нужду, щоб, бодай, у ці останні дні Великого Посту увійти нам на дорогу справжнього покаяння, віднайти сльози щирого жалю, а через це досвідчити небрехливої радості Божого прощення, а відтак радості воскресіння з Ісусом до нового, кращого життя.

       Творець цього, настільки улюбленого православними людьми Великого канону, преподобний Андрій, архієпископ Критський народився в місті Дамаску близько 660 року в родині благочестивих християн Георгія й Григорії. Зі свідчень про раннє дитинство святого відомо, що до семи років його вважали німим, тому що до цього часу він не вимовив жодного слова. Коли ж, по досягненні семирічного віку, він причастився в церкві божественних Тайн Тіла й Крові Христових, німота його розв'язалася й він став говорити. Після цього явленого чуда батьки віддали своє чадо осягати премудрість божественних книг. На чотирнадцятому році життя святий Андрій був приведений батьками в Єрусалим для служіння Богові і відданий у монастир Братства Гробу Господнього. Після постригу в чернецтво святий Андрій був призначений нотарієм, тобто секретарем Єрусалимської патріархії. Він проводив доброчесне життя, подвизаючись у цнотливості, помірності й лагідності, так що йому дивувався навіть і сам єрусалимський патріарх. Після 681 року, коли в Константинополі відбувалися засідання Шостого Вселенського Собору, святий Андрій, що був тоді в архидияконському сані, разом із двома старцями-ченцями, був посланий у візантійську столицю від імені свого патріарха, щоб представити імператорові документи, що стверджують повну згоду з рішеннями Собору всієї повноти Єрусалимської Православної церкви, що перебувала тоді під мусульманським ярмом. Після закінчення Собору старці-ченці вернулися назад у Єрусалим, а Андрій, зробившись відомим своєю книжною премудрістю й глибоким знанням догматів Церкви, імператорові й святим отцям, був залишений у Константинополі, одержавши назавжди прізвисько «Єрусалимита», тобто «Єрусалимлянина». У столиці Імперії він одержав послух очолити Будинок для сиріт при Великій церкві Святої Софії із зарахуванням у клір головного храму Візантії. 20 років служив він у сані диякона й трудився в Будинку сиріт, проявляючи належну про них дбайливість і піклування. Тут же, у Константинополі, він почав складати свої чудові пісні, які так багато прикрасили літургічну спадщину Святої Церкви.

       Після двадцятилітнього дияконського служіння святий Андрій був рукоположений у єпископський сан, і призначений на найвіддаленішу кафедру імперії - острів Крит, де за свою старанну працю був визнаний гідним титулу архієпископа. Тут він був світильником миру, що просвіщає Христову Церква богонадхненним навчанням і доброчесним життям. Святий пастир критський будував храми Божі , а також будинки для сиріт і старих. Для своєї пастви він був люблячим батьком, що невпинно проповідує, й молитвами своїми відбиває всі напасті й негоди, а для єретиків був непохитним викривачем і грозою. Не залишав святий Андрій і праць зі складання церковних пісень.

       Кілька разів святитель, залишивши Крит, відвідував Константинополь, де бачився з патріархом і імператором, а також із близькими йому людьми. Там же виступив він у захист святих ікон, коли у Візантії почалося іконоборство. У своє останнє відвідування столиці святий Андрій відчувши наближення швидкої своєї кончини, попрощався зі своїми друзями. По дорозі на Крит він сильно занедужав. Важка недуга змусила його зупинитися на острові Митилина в містечку Ерессо, де святий і помер 4 липня близько 740 року. У цей же день Свята Церква й донині вшановує його пам'ять.

       Святитель Андрій Критський перший став писати богослужбові канони. Його перу належать канони на всі дванадцять великих свят (окрім Введення в храм Пресвятої Богородиці, тому що в його час це свято ще окремо не святкувалося). Великопісне богослужіння, крім Великого канону, було прикрашено й іншими творами святого. У рукописах збереглися канони Вербної неділі, трипіснці всіх днів Страстної седмиці, включно з Великою П’ятницею. У Велику Суботу виконувався четверопіснець святого Андрія, до якого пізніше приєднували свої твори і св. Косма Маюмский, черниця Кассія, єпископ Марк Отрантський. За кількістю ориґінальних мелодій наспівів святий Андрій перевершує навіть настільки великого піснетворця, як преподобний Іоан Дамаскін. Укладаючи Октоїх, святий Іоан вносив у нього ірмоси й наспіви святителя Андрія Критського.

       Читаючи чи слухаючи канон святителя Андрія Критського ми маємо перед своїм мисленим поглядом приклади глибокого покаяння, православні християни повинні в час Великого посту знайти і зростити в своїх душах прагнення очистити свої серця і змінити життя своє через покаяння. На цьому шляху, не легкому для гріхолюбної природи людської, свята Церква дає нам досвідченого керівника в особі св. Андрія Критського. Цей великий подвижник і ревнитель віри склав зворушливий покаянний канон, який з любов'ю прийняла вся Православна Церква. Канон св. Андрія Критського «воістину всіх канонів величавий», за уставом Православної Церкви, як глибоко вірне зображення покаянних переживань християнської душі, читається частинами на великому повечір'ї в перші чотири дні першого тижня Великого посту. Крім того, великий канон св. Андрія Критського ще раз повністю читається на утрені в четвер п'ятого тижня Великого посту разом з каноном на честь преподобної Марії Єгипетської. Тому ця відправа називається «Маріїне стояння», а в нас її називають звичайно «поклони», бо кожний тропар канону супроводжується покаянним приспівом «Помилуй мене, Боже, помилуй мене» і земним поклоном богомольців.

       Більше ніж 1300 років Свята Церква завдяки цьому твору відкриває нам глибину покаяння. Цей канон можна описати як покаянний плач, що розкриває нам всю безодню гріха. Проникливі слова збентежують душу християнина і пробуджують спрагле серце людини від гріховного сну. Преподобний Андрій майстерно зображає нам великі образи – Адама і Єву, рай і гріхопадіння, патріарха Ноя і потоп, Давида, Обітовану Землю і особливо Христа і Церкву.

       Канон написаний від першої особи, але оплакуючи власні гріхи святий Андрій Критський молитовно зітхає ніби за гріхи всього людства.

       Не можна навчити тому, чого сам не вмієш. Покаяння святого Андрія глибоке й щире.

       Через весь канон проходить одна думка, що повторюється у всіх його піснях: «Згрішив більше всіх людей, єдиний згрішив Тобі (Господи), але змилуйся й будь милостивий до мене, тому що Ти Благоутробний». «Благоутробний» – значить милостивий і милосердний так, як мати, що немов би усією утробою, всією істотою своєю, жалує своє дитя, любить його всім своїм серцем. Чим ближче людина до Бога – тим більш чітко вона бачить свої гріхи. Цьому вчить нас у своєму каноні святий Андрій Критський.

       Св. Андрій починає свою сповідь перед Богом роздумуванням над вчинками свого власного життя і зразу входить на стежку спасенного покаяння та приношення Богові покаянних сліз. Ці роздуми Автор проводить у власному імені, а водночас в імені всіх людей, які сокрушенні, свідомі своєї гріховності, стоять перед Богом.

       Преподобний Андрій робить це так, немов би у своїй глибокій християнській любові взяв кожну людську душу і разом з нею зітхає над гріховністю життя, але й разом з нею шукає способу виходу з гіркого положення, шукає навернення і просить про нього.

       «З чого почну я плакати над учинками нещасного життя мого» – чуємо перші слова першого тропаря і справді глибоко зітхаємо разом з творцем Канону і входимо з ним у глибини його роздумів. «Як же ж то я розпочну, Христе, теперішнє моє ридання» – продовжує автор – «Але Ти, як милосердний, дай мені сльози покаяння». Це початок, якби введення до цілого твору.

       Початок і основу для покаяння св. отець вбачає в душі грішника, вихідному центрі всякої дії та наміру. Доки людина, захоплена й потьмарена; спокусами гріха, не схаменеться, не «прийде в себе» (Лк.15,17), подібно до блудного сина в євангельській притчі, доти для неї неможливе покаяння: ні повчання Церкви, ні поради друзів для неї сили не мають. Коли ж людина сама, за таємничим покликанням ласки Божої, ввійде у внутрішню «господу» (Мф.6,6) своєї душі і тут, замкнувши міцно двері від зовнішніх вражень, залишиться на самоті, із своєю совістю, тоді вона мимоволі повторить слова церковної пісні: «Душе моя, душе моя, встань, чому ти спиш? Кінець наближається, і маєш засмутитися; підведись же, щоб пощадив тебе Христос Бог, Який всюди є і все наповняє»…

       Звернувши таким чином увагу внутрішнього голосу душі грішної людини, св. Андрій бере її немовби за руку і веде через усі події старозавітної і новозавітної історії — від падіння праотця Адама до вознесіння Господнього, знаходячи в священній скарбниці Слова Божого найсильніші спонуки до каяття і морального виправлення. Св. отець наводить численні приклади великих грішників. Одні з них загинули навіки через свої гріхи, як, наприклад, братовбивець Каїн і нечестиві сучасники, праведного Ноя; а другі через покаяння спаслись, як от мешканці міста Ніневії, напоумлені пророком Іоною, як Давид і Манасія, що принесли Богові щире покаяння.

       «Ой, горе мені: — кличе св. творець канону від імені кожного грішника, - окаянна душе! Нащо ти стала подібною до першої Єви?.. Перевершив я Каїнове вбивство: ожививши плоть, я свідомо став убивцею совісти душевної, озброївшись проти неї лихими ділами моїми...».

       Поряд з цими тяжкими картинами гріхів, що викликають відразу до себе, в каноні св. Андрія Критського показуються світлі зразки чеснот, наприклад: праведність і незлобність Авеля, побожність Сифа, ревність Еноса до слави імені Бога, висота богопізнання Еноха, твердість віри й послуху Богові, виявлена Ноєм серед морального занепаду його сучасників, дивна віра отця віруючих Авраама, непохитне терпіння в стражданнях праведного Іова, свята чистота Йосифа, проданого братами до Єгипту, нарешті, великий подвиг преподобної Марії Єгипетської, що була раніше грішницею.

       Кожна пісня зворушливого великого канону починається молитовним ірмосом. Потім перед духовним поглядом віруючої душі проходять праотці, патріархи, судді, царі і пророки Старого Завіту. Дев'ята пісня канону в глибоких спогляданнях творця його присвячується святим споминам євангельського вчення і спасенного подвигу Сина Божого. Не знайшовши в собі, за вироком совісті, плодів, гідних покаяння, знесилена цією свідомістю наша душа словами св. Андрія благає Господа: «Судде мій і Знавче мій! Бажаючи знову прийти з ангелами для суду над усім світом, змилуйся тоді, поглянувши милостивим оком Твоїм, і змилосердься наді мною, Ісусе!..».

       Приклади покаяння в каноні безпосередньо впливають на наші почуття, а порівняння нашого життя з такими прикладами мимоволі спонукає нашу свідомість наслідувати їх. Для повноти і сили цих добрих впливів необхідна ще участь всіх сил віруючої нашої душі. Нам треба визначити саму основу християнського покаяння, її визначає для нас покаянна проповідь св. Іоанна Хрестителя. Потім її доповнив Сам Господь наш Ісус Христос і Його святі апостоли. Предтеча Господній закликав іудеїв: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне! (Мф.3,2)».

       З'ясовуючи свої думки, св. Іоанн Хреститель старався показати своїм сучасникам, що наближення до них Царства Небесного, вимагає від них, щоб вони залишили свої пороки і виправили життя своє. Богонатхненний проповідник покаяння не торкався суті й цілі Царства Божого, а без страху викривав пороки, які помічав у житті, як окремих людей, так і суспільних груп: Ірода, фарисеїв і садукеїв, митарів, воїнів, осуджував загальну холодність серця, величання своїми побожними предками. Ніхто з дітей іудейського народу, Іоаннових сучасників, не заперечував наочної правди його докорів. Усі глибоко відчували гріховність свого життя. Першим наслідком цієї свідомості була сповідь гріхів перед Іоанном Предтечею і хрещення покаяння (Мф.3,5-6). Другим плодом покаяння, що свідчив про його щирість, було бажання змінити, виправити своє життя. «Що нам робити?» — запитували Іоанна митарі, воїни і народ іудейський (Лк.3,10-14).

       Якщо і ми поставимо своє життя на суд Іоанновій проповіді, то, без сумніву, побачимо в ньому багато таких хиб, від яких нам треба очиститись негайно, щоб не принижувати свого християнського звання і не накликати на себе справедливого гніву Божого.

       Скоро після проповіді св. Іоанна Предтечі почалась євангельська проповідь Спасителя нашого Ісуса Христа. Першими словами проповіді Спасителя був заклик: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф.4,17). Але в Христовій проповіді нема суворого тону мови св. Іоанна Предтечі, який завершував своєю проповіддю старозавітні часи. Блага небесного Царства Христового — це «правда і мир, і радість в Дусі Святому» (Рим.14,17), - отже, вони належать до духовної і моральної сторони. Ось чому Христос Спаситель, закликаючи всіх вступити в Своє Царство, переконував: «Будьте звершені, як звершений Отець ваш небесний» (Мф.5,48); «навчіться від Мене, бо Я тихий і смиренний серцем, і найдете спокій душам вашим». У Своїй проповіді про блаженства Ісус Христос ясно визначив властивості душі, потрібні для того, щоб бути учасником Його благодатного царства (Мф.5,3-12).

       Святий Андрій, прагне зворушити, заторкнути, потрясти душу людини, заохотити до покути і навернення, до звернення до Бога. У цілому творі автор послуговується також образами з Нового Завіту, щоб в останній пісні зосередитися виключно на євангельських подіях, щоб таким чином показати безмірну любов Ісуса Христа і його милосердя для грішника: Христос став чоловіком, закликáв до каяття розбійників і блудниць. Покайся, душе! Вже відчинено двері царства і поперед тебе його досягають фарисеї, митарі та перелюбники – покаявшись.

       Христос оздоровив розслабленого й він узяв постіль свою; підняв померлого юнака – сина вдови, зцілив слугу сотника й об’явив себе самарянці, показавши тобі, душе, як служити Богові в дусі.

       Ці та інші образи мають заохотити людину до покути і навернення, мають показати, що для Бога все є можливе, також оздоровлення навіть з найбільших гріхів, якщо лиш людина покаже крихітку доброї волі і звернеться до Бога, до Його милосердної любові, яка очікує як батько на блудного сина, на цей перший крок з боку людини.

       Чи однак можливе є звернення до Бога для людини, в якій наростає свідомість гріха, беззаконня, підлості? Чи не є вона схильна радше тікати, сховатися, щоб уникнути караючої Божої руки? Ні, душа не хоче тікати перед Богом, не відчуває страху перед Ним, бо знає, є глибоко переконана, що Бог є одинокий, хто може піднести людину з гріхопадіння; Бог бо не є Богом караючим, але Чоловіколюбцем, Богом, який з журбою похиляється над нещастям людського гріха, Богом милосердним, тому звертається до Нього з великою довірою і надією: «Щиро приносимо тобі, Спасителю, сльози очей наших і зітхання з глибини серця, взиваючи: Боже, согрішили ми перед тобою. Як спас ти Петра, скоро він закликав, поспіши спасти й мене, Спасителю. Вирятуй мене від звіра, простягнувши свою руку, і виведи з глибин гріха… Як пристановище затишне знаю тебе, Владико, поспіши ж визволити мене з безвихідних глибин гріха й відчаю».

       Великий покаянний канон поволі добігає кінця. Ще кілька стихів – і труд завершений. Преподобний Андрій провів своєрідну сповідь з цілого свого життя, уводячи також нас, усіх християн, у солодкість визнання гріхів і покути перед Богом. В самому кінці свого твору згадає ще мудрого розбійника: «О Милосердний, як вірному розбійникові, який впізнав в Тобі Бога, відкрий і мені двері Твого царства». І так Андрій Критський прирівнює самого себе до розбійника, злочинця, який в одній хвилині покаянного навернення одержав прощення гріхів.

       Тож дорогі брати і сестри маючи цей прекрасний покаянний канон стараймося переосмислити своє життя, стараймося почути заклик святого Андрія Критського і принести гідні плоди покаяння.

Свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП.